Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Сеньйорито акаціє, добрий вечір...»
Микола Вінграновський 1936-2004)
Новітня українська література (ХХ-ХХІ століття)
Всі публікації щодо:
Вінграновський Микола
Якось здавна повелося порівнювати різні вікові відтинки життя людини з порами року: дитинство - то ніжна весна, юність - бурхливе літо, зрілість - це осінь, коли і природа, й людина пожинають плоди, зима - убілена снігами старість.
Зі своїм ліричним героєм поезії «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» М. Вінграновський знайомить нас у пору його осінньої зрілості, коли «осінь зійшла по плечі». Далеко в минулому - перше, тендітне, солодке, як п’янка акація, - кохання:
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу, й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху та вологу
Відходились усі мости,
І сказав я - ну, слава Богу,
І, нарешті, перехрестивсь...
Раптова зустріч із уже майже забутою «сеньйоритою акацією» сколихнула найпотаємніше й опалила осіннім вогнем душу:
Коли ж - здрастуйте, добрий вечір...
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Знову відчувати оте колюче щастя - це радісно й боляче одночасно, адже тепер, восени свого життя, любити важче. Але хто відповість, ХТО воно за таке любов? Чи можна (чи треба?) повернути назад життя? Мить зустрічі - «осінь, ви і осінній я...»...
Вірш написаний у формі монологу-звернення ліричного героя до колишньої коханої, яку той називав колись ніжно своєю акацією (вона і восени залишилась тією самою сеньйоритою...). Життя героя, довге і, мабуть, непросте, його все ж не забуте кохання, стан осінньої душі передається за допомогою безособових речень, що надає творові почуття жалю, суму, а то й безнадії: не так склалася доля, як того він бажав (стало важче, відболіло, прогоріло, ступцювало); миттєвість зустрічі - як світлими спалахами - висловлено називними реченнями (Осінь, ви і осінній я...); шляхетності поезії додає звертання (сеньйорито акаціє - так ввічливо зверталися в Іспанії до дівчини), найтонші інтимні ноти відчуваємо у словах пожежо моя, бентежністю хвилює епітет колюче щастя...
