Всі публікації щодо:

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА - КОМПЕНДІУМ - Валентина Саєнко 2014

ЯК І КУДИ РУХАЄТЬСЯ СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОСТМОДЕРН? КЛЮЧ ДО ПРЕВЕНТИВНОЇ ВІДПОВІДІ — РОМАН ВАСИЛЯ ШКЛЯРА - ВИБРАНІ ЛЕКЦІЇ

Питання, куди прямує сучасна українська література, вже вкотре у двадцятому столітті, опинившись перед брамою з написом „камо грядеші?“, не декларативне і сакраментальне, а цілком реалістичне і злободенне. І річ тут у тому, що після фази тотального розчищення ґрунту під новий засів — найновітнішу культуру — настав час не перманентних змін, а стабільності у формах культурно- стилістичної епохи, яка йде на межі тисячоліть під знаком власної самоідентичності і самобутніх творчих реквізитів. поволі припиняються суперечки, чи має вона право на життя в такому вигляді, що це — ексклюзив, мода, дитя-аксельрат, яке набуло ваги і повноцінної зрілості непомітно для батьків, чи ще якесь кентавроутворення. Натомість наступає епоха інтерпретацій вже самоутвердженого літературного пласту, бо він є і вже не потребує будь-чийого визнання як даність руху культурної цивілізації, як її необхідний складник, як мистецький феномен. Після бурхливого росту і молодечого шумовиння потроху наступає (чи вже наступила?) фаза мистецтва рівноваги, гри за власними правилами і контекстуального заземлення і міжлітературної конвергенції, бо є вже своя хата і своя правда в ній.

„Ключ“ Василя Шкляра, що є лауреатом Гран-прі Першого всеукраїнського конкурсу гостросюжетного українського роману „Золотий Бабай“, — оприлюднення і публічний захист надбаних результатів сучасної української літератури, не дебют, а питома віха і в авторському реноме, й у презентації форм національного постмодерну, котрий виріс з власного ґрунту, впевнено прямуючи своїм життєвим шляхом. І ваговиті симптоми його зрілості — стабільний потяг до інтелектуальності як запоруки успіху, постійна орієнтація на два полярних, але й взаємозв'язаних мистецьких дискурси, розрахованих на елітарного і на широкого читача, один з яких любить письменницьке амплуа зграбного майстра з плетіння романного полотна й Аріадниного павутиння, а інший прагне захоплюючого читання з блуканням лабіринтами пригодницького сюжету й адреналіновими та еротичними інкрустаціями, що збуджують уяву і кровообіг емоцій та думки, зі звертанням до втаємниченого боку речей за повної пізнаваності реалій сучасності з її мафіозними вибриками, криміногенністю ситуацій і типовістю характерів фіктивних та справжніх господарів життя з нашого сьогодення, з вимушеного польоту над прірвою буття чи хаотичних стрибків униз-уверх. Ще один важливий бік етапу видозміни постмодерну — помудрішання в осмисленні філософської проблеми буття рідної мови в сучасному соціокультурному просторі, використання її багатовекторних функцій і пластів. І якщо спершу було розширене і поширене вживання неканонічної лексики, грубого вуличного мовлення, приперченого матюками й дуркуватістю дна, то тепер уже є поступ у сфері зведення до мінімуму сленгових вкраплень і лайки, які хоч і характеризують сучасника, але такого, що найлегше надається для втілення в не-поемах без героя.

переконливу певність у цьому дає мовне полотно „Ключа“ В. Шкляра, який обійшовся без моди і потреби в словесній викличності, епатуванні читача вульгарністю і нечемністю висловів. Скоріше всього допомогло авторові бездоганне чуття мови, її елітарна культура, за якими вгадується висока освіченість і філологічна атрибутивність інтенцій та орієнтацій письменника, котрий давно виріс із вузьких дитячих штанців конструювання однотипно смакових літературних уподобань, що зачіпають поверхню мовленнєвого інструментарію, а не її внутрішній лад і компенсаторні фонди безперервного відродження, удосконалення і збагачення. Саме тому аспекти буття української мови, зокрема полемічно загостреного питання — жива вона чи мертва, — виявляються доречно по- трактованими в контексті художньо переконливої системи поглядів на світ, в якому живуть герої роману. Авторське бачення цієї проблеми не вузько утилітарне, а багатозначне і по-філософськи широке як розуміння феномену сучасної культури на тлі вічних духовних цінностей. З логіки твору висновується думка, яка прийшла з сивої давнини та все більше набирає чинності нині, про те, що виникає раніше — мисль чи її виражаюче слово. Ще більш важливою виявляється теорія вдосконалення мови, що палімпсест- но проглядає на тлі інших важливих питань людських екзистенціалів. Якось прозоро, але ненав'язливо авторська інтерпретація змикається з сучасними розробками в даній царині: „Розвиток та вдосконалення мови це ніщо інше, як актуалізація мовних потенцій... Досконалиться не мова, а ступінь оволодіння нею... Що ж до мови, то йдеться, очевидно, не про володіння нею як інструментом, — він надто складний і неосяжний, — а про ступінь „компетентності“ пристосувати мову до нових своїх потреб; творити, скажімо, нові слова, чи „вибивати нову мітку на них“, як каже Горацій, відсвіжувати збляклу від ужитку метафорику, модифікувати синтаксис тощо. Тож не на мову слід нарікати — що вона стала вбогою чи надто інформативною, — а на середовище, що в даний час не надто „компетентно“ чи дуже однобоко актуалізує можливості своєї мови“1. компетентність актуалізацій можливостей української мови, явлена в романі „Ключ“, — добрий знак сучасної літератури, в якій працюють освічені люди з ученими ступенями і добре підготовлені у філології й спеціально в україністиці. Але цим не обмежуються їх знання, бо досвід зарубіжної культури і залучення французької мови для артикуляції універсальних сентенцій загальнолюдського змісту надають творові характеру полемічного диспуту про шляхи свободи і правди, про екзистенціали сучасності.

Василь Шкляр з літературного покоління 70-х, яке зростало в тіні шістдесятників, котрі створили ауру пошуку й модернізації мистецтва, та формувалося на холодних вітрах повернення до тоталітарної культури і післяхрущовських заморозків. Унаслідок останньої обставини чимало письменників з цієї когорти не зреалізували себе, стали загубленим поколінням. у письменницькому довіднику є такі відомості про письменника: „Шкляр Василь Миколайович народився 10 червня 1951 р. в с. Ганжалівці на Черкащині. Закінчив Київський університет (1973). В Єреванському університеті вивчав вірменську мову. Прозаїк. Автор книжок „Шовкова нитка“ (1975), „Перший сніг“ (1977), „Де твій Остап, Соломіє?“ (1979), „Живиця“ (1982), „Черешня в житі“ (1983), „Шовковий дощик“ (1984), „Під ключем журавлиним“ (1985), роману „Праліс (Тінь сови)“ (1986). Член СП з 19782 та автор роману „Ключ“ успішно обійшов рифи епохи стагнації. І хоча його творча зрілість виявилася запізнілою, але питомою і в кінці 90-х рр. і в 20-х рр. XXI віку.

Вишуканість твору простежується в смисловому навантаженні кожного епізоду, в самій поліморфній жанровій моделі, у формальних якостях текстової організації. В анотації до роману слушно підкреслено такі аспекти змістової та жанрової специфіки твору: „Йому доручено ключ від таємниці, розгадка якої віщує смертельну загрозу. На межі містики і суворої реальності він розпочинає феноменальне розслідування, ще не знаючи, що біля виходу з лабіринту потрапить у пастку диявола. Одні назвуть цей роман трилером, другі добачать у ньому твір еротичний, треті вважатимуть його окультним або й магічним. Проте філософія „Ключа“ сягає далеко за межі цих звабливих означень3.

І справді так: філософія „Ключа“ сягає далеко за межі одно- вимірних рихтувань і в сфері жанрових означень (трилер? окультний чи містичний роман? еротичний?), і в художній системі твору, яка характеризується доцільністю і вишуканістю прийомів, їх злагодженістю. Багато що приваблює в творі з погляду читабельності, але й полонить бібліофага („пожирателя книг“, за Миколою Зеровим), що вміє і хоче гратися з елементами відомої йому своєї і чужої культури, розкодовуючи таким чином заховані у тексті смисли. Це тим більш цікаво для філолога, що хоче і вміє зчитувати багатозначність Слова, занурюватися у підтекст. І тут важливо підкреслити, що В. Шкляр добре покладається на символіку імені й чисел, даючи читачеві ще й ключі до її витлумачення. Досить послатися на один приклад — як інтерпретоване ім'я злочинця Саватія Ярчука, на якого полює головний герой — журналіст Крайній: „...Саватій — гебрейською (цієї мови не знав навіть я) означає „суботній чоловік“, а ярчуками колись давно називали псів, котрі нюхом розпізнають відьом... Малавічко з глибокодумністю Піфагора запевнив, що всі таємниці світу приховані в числах і іменах.4

Сюжет твору будується динамічно: герой блукає лабіринтами чужої таємниці у пошуках Мінотавра, розмотує нитку Аріадни, намагаючись нанизати на неї перлини своїх логічних доказів. Через те Андрій Крайній (невипадково в героя таке ім'я і прізвище!) збирає намистини знань про світ і людську душу в ситуації вибору гідного людини шляху, коли він зависає над прірвою небуття і знецінення моральних, духовних і життєво важливих екзистенціалів.

Але намисто розсипається, за термінологією і художньою логікою автора „Ключа“, бо жодна логіка не встоїть перед фатумом, не витримає холодного подиху потойбіччя. Андрій не знайшов власника ключа, натомість втратив усе: „світ став велетенською порожниною“5, тепер в нього не було жодної близької людини, і „навіть дому свого не було“. він закинутий у чужий, ворожий світ, де „кожною клітиною тіла чує порожнечу чужого житла“6. Квартира також набуває символічного змісту, уособлює внутрішній космос героя, його буття, в'язнем якого він став. він переконується у марності своїх шукань, бо раціо не є ключем до загадки людської душі. Андрій ув'язнює себе „у тій порожній, як і весь оцей світ, квартирі“7, бо „людина по-справжньому здобуває свободу лише у в'язниці“8. А свобода — це вихід з антагонізму „я-світ“, це кінець беззмістовного пошуку, звільнення від бажань. Це — нірвана. „Мене більше нічого не цікавить. Серце моє зачерствіло і стало камінним. „Я нічого не люблю, і ніхто не любить мене“9 — зізнається Крайній. Дитина Сатурна, яка уособлює мудрість та досвіченість віку Ісуса Христа, доходить висновку про неможливість розумом осягти буття, пройшовши усі його віхи, опиняється на краю його абсурдності (бо він Крайній), і лине в трансцендентну подорож.

Це роман багато в чому культурологічний. Отже, він, певним чином продовжує духовну парадигму шістдесятництва, що прагнуло позбутися профанного світу шляхом осягнення філософських аспектів буття людини, що не залежать від суспільної погоди й ідеологічних кліше, які впроваджуються в свідомість насильницьки. Але перед цим герой і автор роману залишають нам ключ... Від загадкової квартири, від таємниці екзистенційного існування людини, від нашої власної душі. Він дає привід для шукань. Шукайте. „А я поспішаю на потяг. Маю тривале відрядження“10, — невипадково закінчується роман відкритим фіналом, в якому так багато смислів прочитується. І в цьому ще одна прикмета розвитку сучасної української літератури, в якій „багато діагностовано наших суспільних болячок, що за десятиліття стали хронікою, тільки вже в іншому, медичному сенсі“11. І дана література вимагає системного аналізу за законами і вимогами жанру сучасного критико-літера- турознавчого осмислення і спеціальною методикою — інтерпретаційною логікою постмодернізму: належно презентовані факти в їхній достатній повноті промовляють самі, самі себе „інтерпретують“, тобто самі в собі цю інтерпретацію містять. І, може, лише так можна уникнути того майже неминучого тиску на них, котрий уже — заанґажованість, отже, необ'єктивність12.


1 Содомора А. Sub aliena umbra. Під чужою тінню / Андрій Содомора. — Львів : Літопис, 2000. — С. 20—21.

2 Шкляр Василь // Письменники радянської України: Довідник. — К. : Рад. письменник, 1981. — С. 302.

3 Див. Шкляр В. Ключ / Василь Шкляр. — К. : Ast-прес. — ДіК-Сі, 1999. — С. 2.

4 Шкляр В. Ключ / Василь Шкляр. — К. : Ast-прес. — ДіК-Сі, 1999. — С. 39—40.

5 Там само. — С. 215.

6 Там само. — С. 216.

7 Шкляр В. Ключ / Василь Шкляр. — К. : Ast-прес. — ДіК-Сі, 1999. — С. 25.

8 Там само. — С. 320.

9 Там само.

10 Там само. — С. 321.

11 Соловей Е. Тепер ці листи адресовані всім нам. / Елеонора Соловей // Згар. Незалежний літературно-художній журнал. — Вінниця : Тезис, 2001. — № 1—2. — С. 109.

12 Там само.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.