Українська література запитання і відповіді

Яку роль відіграють біблійні мотиви у творі П. Тичини „Скорбна мати”?

ПАВЛО ТИЧИНА

Серед творів так званої „національної трилогії” П. Тичини 1917—1918 pp. цикл „Скорбна мати” відзначається особливим трагедійним звучанням. У його створенні важливу художню роль відіграє біблійний образ Божої матері. В уяві поета він багатоликий: це реальна жінка, можливо, мати П. Тичини (її пам'яті присвячено твір), це і велика страдниця-мати Ісуса, це й розтерзана мати-Україна. Вражаючими деталями малює автор картину звиродіння, загибелі, пустки у краю, де не стихає братовбивча війна: „чийсь труп є житах чорніє”, „в могилах поле мріє”, „буяє дике жито”. Повторюваний образ жита, характерний для народної творчості як символ життя, переосмислюється поетом і стає місткою алегорією руїни, краху. Але страшніше за „дике жито” розрухи — моральний, духовний злам людини: „...людське серце до краю обідніло”. Тому-то єство матері сповнене болем, сумом, скорботою, тому такою гіркотою напоєні її слова:

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Поет художньо вмотивовує свою думку. І в ній — глибока іронія і сум. Адже Марія, зустрівши учнів сина, радить їм повертати з Еммауса та Галилеї в Україну:

Ідіте на Вкраїну,

Заходьте в кожну хату —

Ачей вам там покажуть

Хоч тінь його розп'яту.

Це ще один штрих до картини зневіри, моральної пустки, бо лише тінь Ісуса витає над рідною землею. І навіть його воскресіння не є запорукою земного раю в ріднім краї. Тому з материнських вуст зривається зойк — за що ж постраждав син, за що його вбито, розп'ято, за яку ідею?! Чи ж його жертовність, страдницький путь на Голгофу виправдані? Мати

Не витримала суму,

Не витримала муки,—

Упала на обніжок,

Хрестом розп'явши руки!..

Жінка не шукає ні правих, ні винних. її зболене втратою сина серце вбирає у себе біль і розпуку інших матерів, скорботу землі. І навіть усвідомлення жертовності сина заради людей не додає їй сил, не заспокоює. Ця думка поета, відтворюючись у чотирьох частинах циклу, викристалізовується у повторах слів, речень, строф. Це й однаковий початок кожної частини („Проходила по полю...”), і повтор рядків („Ой, радуйся, Маріє!”, „возрадуйся, Маріє!”, „Христос воскрес, Маріє!”), які допомагають передати глибокий драматизм лінії мати — син. Вона підкреслює трагічність доби, сучасником якої був П. Тичина. Поет, який щиро радів „золотому гомону” національного звільнення рідного народу і на таких же потужних регістрах художньо відтворив його руїну, все-таки переконаний: не вмре країна, де вдруге народився вселюдський син.