Українська література для дітей та юнацтва: новітній дискурс - В. В. Кизилова - 2015

Фентезі в літературі для дітей та юнацтва

Зміcт

1. Жанрова характеристика фентезі.

2. Фентезі у світовій літературі.

3. Становлення й розвиток фентезі в Україні. Творчість Галини Пагутяк.

Ключові слова: фантастика, фентезі, умовність, ірраціональне, міф, казка.

Фентезі -це жанровий різновид фантастики, в якому використовуються ірраціональні мотиви чарівництва, магії, рицарського епосу, поєднані з реалістичною нарацією, змальовуються віртуальні світи із середньовічними реаліями, нетехнічною психологією.

Найяскравішим представником літератури фентезі, а також її теоретиком вважається Джон Р. Р. Толкін. З ідейно-образною структурою його епопеї „Володар Перстенів“ (1954) асоціюється певний спосіб художнього бачення світу. Феєричний світовий успіх книг Джоан Роулінг про хлопчика- чарівника Гаррі Потера став поштовхом для заповнення свідомості молоді підлітково-дитячим фентезі. Алан Гарнер, Ллойд Александер, Патриція Ріде, Діана Дуейн, Андре Нортон, Филип Пулман, Дмитро Ємець - письменники, які працюють у жанрі фентезі для дітей та юнацтва.

Принципове значення для розуміння природи фентезі мало есе Д. Р. Р. Толкіна „Про чарівні оповіді“, в якому автор виклав фундаментальні принципи фантазійної словесності. З-поміж концептуальних особливостей чарівних оповідей дослідник виділяє „зачарування“ (enchantment) вторинним світом і „тверде переконання“ (hard recognition) в істинності як реального, так і фантастичного. Вони тісно взаємопов'язані, оскільки друге є запорукою досягнення першого. Ще одна ознака - „відновлення“ (recovery) - полягає в тому, що добре знайомі реципієнтові речі переносяться у вторинний світ, втрачаючи при цьому ореол банальності й актуалізуючи первісне, „відновлене“ сприймання. На думку Толкіна, фентезі дає читачеві можливість не стільки втекти від дійсності, скільки відшукати „справжню“, сакральну реальність задля відновлення душевної рівноваги.

Особливості літератури фентезі в узагальненому вигляді можна представити таким чином:

- фентезі функціонально наближається до міфу, точніше продукує новий міф, перетворюючи класичні міфи;

- основою фентезі є неоміф, своєрідна химеріада;

- фентезі не піклується про логічну достовірність; для активізації дії в нього вводяться чарівні предмети та постаті.Світ фентезі - міфічна картина, що вимагає абсолютної довіри;

- фентезі створюється з метою занурення у псевдоміфологічний світ, щоб відродити духовне начало людини;

- фентезі переконує читача, що чарівна реальність, подана у творі, є справжньою, була і буде такою, просто відкидалася раціоналістичним світоглядом обивателів;

- авторська реальність продукує свою міфологію, створює особливі правила поведінки у вигаданому світі; при цьому герої (ельфи, гноми, відьми тощо) не є канонічними, як, наприклад, у фольклорній казці. У кожному творі вони виглядають і поводяться по- різному;

- пандетермінізм. Життя й дії героїв невід'ємно пов'язані з життям природи;

- особливий героїзм, доблесть і хоробрість персонажів;

- своєрідний хронотоп. Світ як лабіринт, що перебуває в постійних змінах, динаміці. Часопростір суб'єктивний; він твориться усіма співучасниками дії із читачем включно.

Виділяють такі різновиди фентезі:

- епічне фентезі, в якому розповідається про епічну боротьбу втіленого добра і зла. Автори епічного фентезі створюють яскравий світ, несхожий на світ

реалістичний, і змушують читача повірити в нього. Епічне „високе“ фентезі характеризується пильною увагою до психологічної достовірності подій, вчинків і характерів героїв, ретельністю конструювання ірреальних світів;

- героїчне фентезі, що характеризується відсутністю психологічних колізій й детальної розробки характерів. Як правило, герой героїчного фентезі протистоїть всів лиходіям і чарівникам, перемагає їх завдяки своїм фізичним і моральним перевагам;

- розповіді жахів - історії про темні сили і злих створінь (відьом, привидів, демонів тощо);

- гумористичне фентезі й химерні історії як його різновид. У них іронічно розповідається про пригоди фантастичних персонажів у різних міфологічних світах;

- „фантастична чудасія“, що має тенденцію до філософських роздумів. Як правило, у творах такого типу відсутні типові ознаки фентезі, проте наявна певна фантастична подія або персонаж, що виводять сюжет за межі ординарного;

- дитяче фентезі, що відрізняється особливим казково-повчальним відтінком;

- філософське фентезі, яке близьке до традиції літературної казки-притчі;

- історичне фентезі. У ньому неймовірні чарівні події відбуваються на тлі певного історичного антуражу;

- ігрове фентезі. Ці літературні твори виникли на ґрунті комп'ютерних ігор і тісно переплітаються з ними („Спис Дракона“), серіалами на кшталт „Забуті країни“, „Темне сонце“ тощо.

Фентезі - порівняно молодий жанровий різновид фантастичної літератури; в Україні він почав розроблятися лише наприкінці ХХ - початку ХХІ століття. При цьому сучасні соціологічні дослідження свідчать про його надзвичайну популярність. Особливо це стосується молодіжного середовища; саме молодь найбільше сповнена бажання щось перебудувати в цьому світі, змінити на краще. У рейтингу літературних видів і жанрів фантастика та фентезі, за уподобаннями населення, випереджають усю класичну та сучасну літературу (українську, зарубіжну), поезію, мемуари, публіцистику.

На українському ринку книжкової продукції з'явилися серії „Українська майстерня фантастики“, „Нове українське фентезі“, „Поза фокусом“; фантастичними творами рясніють періодичні видання, Інтернет. Книги М. Соколян, братів Капранових, В. Кожелянка, В. Арєнєва, поява об'єднань письменників- фантастів (комісія з пригодницької та фантастичної літератури Національної спілки письменників України, клуб любителів фантастики “Чумацький шлях“ при НСПУ, творча майстерня „Второй блин“ під керівництвом Дмитра Громова та Олега Ладиженського, творча майстерня Марини та Сергія Дяченків, літературна майстерня „Демосфера“ та об'єднання фантастів „Літературна Палуба“) є свідченням потужного потенціалу українського письменництва в даному напрямку.

В українській літературі для дітей та юнацтва жанровий різновид фентезі представлений іменами Олеся Ільченка („Таємниця старої обсерваторії“, „Загадкові світи старої обсерваторії“), Любко Дереша („Дивні дні Гані Грак“), Марини Рибалко („Подорож туди, де сніг“), Валерія й Наталії Лапікур („Чарівна брама“), Олександра Денисенка („Межник, або Всесвітнє свавілля“), Галини Пагутяк („Королівство“, „Книгоноші з Королівства“) та ін. Віковий ценз творів доволі різний: від молодшого та середнього шкільного віку (О. Ільченко, Л. Дереш) до старшого шкільного (Г. Пагутяк) і творів для широкого кола читачів (В. і Н. Лапікур).

Твори фентезі, розраховані на рецепцію дитячою та юнацькою аудиторією, здебільшого побудовані за пригодницьким принципом і мають у своїй основі мандрівний сюжет. Якщо в пригодницьких творах раціональної фантастики подорож героїв відбувається на далекі планети, в інші галактичні системи, то у фентезі - це, як правило, ірреальні, паралельні світи, що існують у фантазії письменника. Так, наприклад, у повісті „Дивні дні Гані Грак“ Любка Дереша головна героїня, учениця четвертого класу Ганя, опиняється спочатку в дзеркальному коридорі з червоним конем із трьома очима, жовтою мавпою, таємничим створінням Жук-і-Жаба, потім з інопланетним котом Мор-Мором вона побувала на уроці математики в паралельному світі, далі - в електромережі тощо.

Створюючи вторинний світ, письменник знайомить читача з особливостями його устрою і в такий спосіб робить зрозумілішими дії і вчинки героїв, розвиток сюжету. Поширеним варіантом подання інформації є введення персонажів-„екскурсоводів“, роль яких - повідомлення про світ, у якому перебуває персонаж [69, с. 154]. Їх функцію в повісті Любка Дереша виконують дві ґави, кіт Мор-Мор, електричний Пес та ін. Ось як, наприклад, автор показує переміщення віртуальними світами: „Ганя полізла піщаною норою за приятелем, аж доки не відчула, що пісок під ногами осипається і засмоктує кудись. Вона встигла пискнути „Матусю!” - і тут же гепнулася на м'яку купу синього піску. На голову і за комір звідкись ізгори теж сипався синій пісок, і Ганя чимшвидше відповзла вбік. Озирнулася і збагнула, що вона всередині великого піщаного годинника. Знайшла маленькі дверцята й вибралася назовні, де її вже чекав Мор-Мор. Він обтріпувався від піску. Ганя не розуміла, як могло статися так, що вони закопалися на пляжі, а викопалися з піщаного годинника посеред... посеред чималенького базару десь на Венері!“ [16, с. 43-44].

Кожен з таких персонажів у повісті є не лише транслятором інформації про віртуальний світ; їх присутність у тому чи тому епізоді допомагає головній героїні збагнути життєві істини, засвоїти певні етичні й моральні настанови. Так, ґави, спроваджуючи Ганю в подорож дзеркальним коридором, застерігають її: „Люди хочуть так багато всього, що не знають, чого запрагнути. Що більше у тебе бажань, то важче пройти по цьому коридору“ [16, с. 18]. Подолавши нелегкий шлях, Ганя навчилася відрізняти, чого хоче по-справжньому, а чого лише в уяві. Подорожуючи віртуальними світами з венеріанським котом, дівчинка мріє повернутися додому, в Україну, надто коли вона почула назву своєї держави з уст жителів іншого світу. Відвідавши разом з Петриком лабораторію професора Гаплика і скуштувавши мікстури „я“ („Кілька крапель такої мікстури дозволяє іншій людині збагатити своє „я” якимись іншими „я”“ [16, с. 72]), діти доходять висновку, що не треба здаватися кращим, ніж ти є, потрібно просто бути собою. За спостереженням Маргарити Славової, фантастичне в літературі для дітей наділене світоглядним сенсом і є засобом бачення й пізнання світу й формою, у якій митець реалізує дитячий аспект [77, с. 84].

Причиною подорожі у фентезі для дітей часто є прагнення героїв чогось незвичайного й захоплюючого. „Чи не можна було б нам із Владом здійснити мандрівку до якогось цікавого світу? - не витримала Оленка. - До світу, в якому можна просто гратися, відпочити від уроків і на хвильку забути про всі турботи?“ - заявляє головна героїня повісті „Загадкові світи старої обсерваторії“ О. Ільченка [29, с. 8]. Створюючи художній світ, письменник виводить читача з реалій у простір мрії й фантазії, відпочинку й емоційного задоволення. Але твір не обмежений суто розважальною функцією. Фентезі має пізнавальний, повчальний характер. так, спроваджуючи юних персонажів у подорож віртуальними світами, О. Ільченко знайомить їх із героїчним минулим України, дозволяє „доторкнутися“ до епохи козаччини: „Сонце вже почало заходити, коли діти побачили фортецю над рікою. Дорогою Петро розповів дітям, як важко було зводити це укріплення тут, на південній межі козацької держави, серед степів, якими прокочувалися хвилі завойовників, що вчиняли напади на нашу землю, забирали людей у полон, а міста і села палили. Незабаром, як стало відомо козацькій залозі, на фортецю мали напасти вороги, аби шлях углиб країни був відкритий і жодна фортеця з жодними козаками не заважала навалі чужоземців. Тому всі козаки ретельно готувалися до бою та можливої облоги“ [29, с. 13]. Оленка з Владом беруть участь в обороні фортеці, та за якусь мить героїчні події й козаки стають застиглими, немов на папері, а головні герої рушають у нові й нові мандри-пригоди.

Художній світ фентезі дозволяє автору легко маніпулювати як часовими, так і просторовими координатами. У повісті „Загадкові світи старої обсерваторії“ О. Ільченка діти за якусь мить потрапляють в Україну майбутнього: „- О! - усміхнувся Френсіс. - Я знаю вашу країну. Пригадую, наше судно „Вікторія” заходило в Маріуполь. Запам'ятав надзвичайно модерну, якусь космічну архітектуру міста. А білі стоповерхові хмарочоси вашого Севастополя просто фантастично гарні з боку моря. Втім, я з друзями був і в старовинному Львові, і в Києві. [...] Гарна країна у вас!“ [29, с. 52].

З-поміж українських письменників, які працюють у жанрі фентезі, осібне місце посідає Галина Пагутяк. У літературному світі письменницю часто називають „найсамобутнішим і найутаємниченішим мислителем новітньої літературної доби“, а її твори - такими, що не вписуються в розряд бестселерів і блокбастерів, акцентують на духовних константах-оберегах (Я. Голобородько). Її доробок репрезентований також різними категоріями фентезійної літератури: містично-філософським, метафоричним, героїчним фентезі, ґотичною прозою: „Завдяки філософському плану оповіді й психологічній насиченості твори авторки набувають всезагальності, відтворюючи вічні закони розвитку цивілізацій“ [47, с. 10].

З перших сторінок роману постає урбанізований простір сучасного авторові Львова, який угадується в описах ярів Погулянки та прикмет кінця 90-х років минулого століття, зокрема популярного ток-шоу „Без табу“ М. Вересня. Галина Пагутяк робить акцент на певному містичному колориті міста. Трамвай, у якому їхала дівчинка-підліток, наприклад, завжди ряснів написами на кшталт „Закоханий вбивця“, „Люди зі склепу“, „Смертельна гра“, „Кривавий полудень“, „Народжений убивати“. Будинок же, у якому мешкала чотирнадцятирічна Люцина разом із матір'ю, „.вгруз у землю, посірів. Старі дерева сягали третього поверху і, коли виставити голову з вікна, знизу від землі тягнуло вогким духом провалля, куди сонце зазирає лише на кілька хвилин. Вночі було чути скрипи, шарудіння, брязкання, під що так легко засиналося, а гілки дерев розхитували вітер, і на стелі мерехтіли тіні“ [63, с. 9].

У початкових розділах першої частини книги („Повернення до Королівства“) Галина Пагутяк виводить на авансцену усіх персонажів твору, позиціонує їх один до одного. Надані їм характеристики спонукають до розуміння неминучих протистоянь опозиційних сил і світів. Вчинки персонажів роману здебільшого узгоджені з певною сюжетною роллю, що закріплена за ними у творі.

Квартира, де мешкає головна героїня 14-літня Люцина, викликає подив у її однокласників, бо „...усюди вони бачили книжки, навіть там, де їх не повинно бути. Книжки почав збирати ще прадід, професор. [...] У квартирі майже не було меблів, бо все займали полиці з книжками“ [63, с. 16]. Попри те, що Люцина часто лишається „самотньою, покинутою напризволяще“ (мама, працюючи в невеличкому видавництві, постійно їздила у відрядження), вона боїться відьом і всякої нечисті, вважає своїм другом домашнього кота Фронціуса, захоплюється малюванням. Галина Пагутяк, виписуючи образ дівчинки, намагається наблизити його до реципієнтів-підлітків, неодноразово наголошує на відчуженості, песимістичному погляді героїні на світ, що в такому віці часто пов'язаний із особистісним становленням (день для неї - сірий і безкінечний, вона нудьгує й заздрісно дивиться на молодших шибеників, що можуть з легкістю себе розважити, зробивши якусь шкоду). „А такі, як Люцина, сидять вдома і чекають, поки їх звідти хтось витягне. Кожен дорослий пам'ятає, що то за вік“, - уточнює письменниця [63, с. 84]. Згодом читач дізнається, що „витягнути“ Люцину з лещат самотності допоможе відчайдушний і сміливий (як для неї) вчинок: рятування Королівства від крутиголовців. Саме у процесі пригодницьких перипетій, мандрів різними світами, сну-пробудженняЛюцина знайде міцний ґрунт під ногами. Перше ж дівоче почуття закоханості в Марка, возз'єднання з родиною (матір'ю і братом) нададуть гармонії й сенсу її життю. „Вона більше дивилась у вікно, ніж малювала, і відчувала дивне бажання полетіти. [.] Ні про що інше [ніж про Марка - В. К.] вона не могла думати. Вона не здогадувалась, що юність уже наближається до неї, бо коли тебе не тішать дитячі розваги, і ти нудьгуєш, це означає, що ти дорослішаєш“ [63, с. 371].

Марко, син Головного Королівського архіваріуса Теренція, і принц Серпень наділені ірреальними властивостями, що дає їм можливість перевтілюватися, легко долати просторові й часові відстані тощо. Так, Марко, перекинувшись у лиса, від хвилювання „ледве не забув перемінитись на свою справжню подобу. Двері, що їх могла відчинити лише людина, нагадали йому про це. Переміна зайняла три хвилини замість одної, бо він увесь тремтів і не міг спрямувати потік волі туди, де здійснювалось перевтілення, - до серця. Нарешті він постав таким, яким бачили його сьогодні Люцина, кондукторка і трамвай [...]. Але насправді він був Марко, син Головного Королівського архіваріуса Теренція“ [63, с. 40].

Марко, принц Серпень, Люцина наділені самостатністю, часто не залежною від подієвого ряду. Їхні вчинки, поведінка, думки, риси зовнішності наближають їх до персонажів романної структури. За допомогою прийому ретроспекції (розділ 14-й першої частини) Галина Пагутяк дає читачеві уявлення про характер Серпня: його завзятість, цілеспрямованість, сміливість, рішучість. Він поза правилами, зважаючи на його занадто молодий вік, узяв участь у турнірі й переміг, сягнувши неприступної для решти учасників вершини вежі й феї Мартисії без допомоги альпіністського приладдя.

У творі немало філософських міркувань. Вони, зазвичай, вкладені в уста його героїв й увиразнюють авторську концепцію: „Терпіння - найцінніша річ на світі“ (Соня, с. 155); „Книжкові гноми, довгомуди, вовкулаки, відьми, слинявці, пліснявці. Не хочу про них чути. Запам'ятай, гірших за людей - нема. Куди не глянь, повилазила усяка нечисть“ (дід Пилип, с. 88); „Немає нічого гіршого, як опинитись віч-на-віч з невідомим“ (Марко, с. 123); „Зло? Люди самі його творять. Нема чого звалювати на нас чужі гріхи. [.] Ми - лише дим з вашого багаття тисячолітньої ненависті й ворожнечі. Не буде вогню, не буде й диму“ (Повелитель, с. 248). Носіями певних ціннісних орієнтацій у творі є не лише його персонажі, а й сама письменниця, авторське слово якої „розсипане“ по всьому тексту, а як свого роду концептуальний монолог, звернений до читача, міститься наприкінці „Королівства“ в розділі „Золоті слова Королівства“.

На особливу увагу заслуговує мати Люцини, Олімпія. У реальному, Серединному, світі Олімпія - працівник книжкового видавництва, звичайна жінка, яка разом зі своєю донькою живе в хронічній фінансовій скруті й намагається прищепити дитині інші цінності - духовні. Реальний світ навряд чи можна трактувати з погляду Олімпії як свій. У ньому вона немовби позбавлена власної долі; письменниця уникає подробиць в описі життя цього персонажа в Серединному світі, акцентуючи лише на її фізичному існуванні (піклування про їжу й одяг Люцини, заробляння коштів тощо). Основна ж увага прикута до іншої Олімпії - тієї, якою вона була до життя в ньому і якою вона знову стане в Королівстві. Її відправлення до ірреального світу пов'язане з пошуками доньки. Галина Пагутяк подає історію королеви Олімпії, яка змушена покинути Королівство, коханого чоловіка короля Даниїла й сина, принца Серпня, аби зберегти лад і спокій у державі. Свою історію Олімпія розповіла синові, потрапивши до Королівства в пошуках доньки. Її повернення рятує державу від захоплення влади крутиголовцями, відновлює гармонію й рівновагу в світі. На матір, отже, покладена місія визволительки ідеального світу Королівства.

У романі згрупована велика кількість персонажів другого плану. Так, наприклад, „шанований у певних колах опир фон Стронціус“ - „вже не боєць, а консультант [...] Джерело мудрості“ [63, с. 14]. Він не розлучається зі своїм комп'ютером Макінтошем, не уявляє свого життя без Вампірнету. Герой мешкає разом з іншими упирями, довгомудами, слинявцями, велетенськими павуками, щурами. Мортіус - він же Грицько Ковнір - „чоловік середніх літ, лисий, низенький і вже трохи огрядний“ [63, с. 23], автор захоплюючих статей тижневика „Посейбічні й потойбічні новини“, за основним фахом слюсар- водопровідник, „умів догодити читачам і по той бік, і по сей, бо писав лише десять відсотків правди, як, зрештою, більшість репортерів. Йому потрібно було багато-багато грошей“ [63, с. 11]. Олівія-Гізелла-Павлонія - остання Велика відьма в цьому світі з тих, хто не має страху, бачить речі та людей наскрізь.

Вона та її донька Гортензія - сусіди Люцини та її матері. Закомплексована, сором'язлива, самотня Гортензія мала найбільшим бажанням оселитись у хатинці серед лісу неподалік від лісового струмка, збирати трави, купатися в росі на світанку. Неабияку роль у творі відіграють домовик Спрячик, Матримонія, спеціаліст зі шлюбів, бібліотекарка Соня, ельфи- перелітки, крутиголовці, книжкові гноми та інші. Здебільшого вони наділені стабільними рисами, виступають носіями певних сюжетних функцій і є рушійними силами подієвих рядів.

Осібне місце в системі персонажів посідають коти: кіт Фронціус, тигр Колобок, король котів Сиволап, тигриця Іляна. Кіт як персонаж літературного твору має давню міфологічну основу. Наприклад, у японців він - лиха істота, наділена надприродною силою. У Китаї, навпаки, збереглося повір'я про здатність цієї тварини проганяти злих духів. Єгиптяни вшановували богиню Бат в образі жінки з котячою головою, а саму кішку вважали священною. Міфологи припускають, що кіт-змієборець, який часто побутує у східнослов'янських казках, має тісний зв'язок із „котом - месником богів“, про якого йдеться у „Книзі мертвих“ [36]. Доволі поширеним є казковий образ кота, що дістався героєві як спадок („Кіт у чоботях“). Учений кіт - в „Руслані і Людмилі“ О. Пушкіна; усміхнений, здатний розважити не лише розмовами, а й філософськими умовиводами - Чеширський Кіт (Л. Керолл „Аліса в Країні див“). У дитячому фольклорі (зокрема, колискових піснях) кіт - своєрідний оберіг, що мусить прийняти на себе все можливе лихо:

Ой на кота воркота -

На дитину дрімота.

Ой на кота все лихо –

Спи, дитино, тихо.

У романі „Королівство“ коти Фронціус, Колобок і Сиволап мають жанрове амплуа добротворців-помічників (за Лідією Дунаєвською), що зумовлює їхню типологічну схожість з героями чарівних казок. Вони допомагають головним героям у найбезвихідніших ситуаціях, охороняють, інколи навіть рятують їх від ворогів, виявляючи при цьому спритність, кмітливість, спостережливість: „Коти - найкращі охоронці в світі. Вони вгадують лихі думки, їх не можна підкупити лестощами, і вони захищатимуться до останку“ [63, с. 42].

Прагнення жити в гармонії з природою - один із наскрізних мотивів роману „Королівство“: „Пора вже порозумітися людям із тваринами. Вони зможуть одне одному щось порадити чи допомогти“ [335, с. 299]. Виразником авторської концепції виступають також міфологічні образи ельфів-переліток на чолі зі своїм королем. Їхнім творінням став королівський сад, де панувала гармонія, ніхто не калічив ножицями крони дерев, не шикував їх у рівні ряди. Письменниця із сумом констатує: „Колись давно й люди не соромились співати деревам, шануючи їх і дбаючи про добрий настрій. А потім у них з'явились важливіші справи - наживати майно. Доки вони так робитимуть, нікому коло них не буде добре: ні звірятам, ні рослинам, навіть горам та рікам“ [63, с. 347].

Ельфи-перелітки та їхній король - уособлення ідеальної моделі людей і їх стосунків, позбавлених озлоблення, заздрощів тощо: „Якби не дивовижна врода їхніх облич, що аж випромінювала світло, такі перелітки могли б розчарувати любителів казок. Але ні: кожен, хто бодай раз мав щастя побачити ці обличчя, не міг уже до смерті їх забути. То не була краса людини, а магічна краса, яка викликала в серці тугу за чимось давно вже втраченим. Вони нагадували про те, якою могла б стати людина, якби на світі не було зла й ненависті“ [63, с. 347]. Письменниця наголошує на простоті вбрання короля: скромна срібна корона, плащ - такий самий, як у всіх, тільки білий. Одягнувши його в такі шати, Галина Пагутяк наголошує на чистоті й святості (білий колір - символ створеного Богом світу, осереддя світлого „правого“ світу). „Світлим“ світом у Королівстві є сад переліток, у якому рослини мають душу й ображаються, коли не зважають на їх права; вони живуть у злагоді між собою, а людина, потрапляючи туди, почуває себе комфортно й затишно. Письменниця на прикладі міфологічних образів розкриває утопічну модель соціуму. Алегоричний відтінок має образ кольорових мишей, що живуть на голові бібліотекарки Соні. Вона називає їх полохливими, беззахисними, непристосованими до життя. Кольорові миші - не новий образ у літературі. Свого часу він з'явився в поезії Ліни Костенко з аналогічною ж назвою. Кольорові миші в Галини Пагутяк - символ небуденності, творчості, що протиставляється усьому сірому.

Сюжет „Королівства“ пригодницький, він побудований за перипетійним принципом, багатолінійний. З перших сторінок твору Галина Пагутяк занурює читача у фантастичний світ, використовуючи прийоми перевтілення, подорожі реальними й ірреальними світами, сну. Письменниця при цьому поєднує таємниче, незвичайне із повсякденним, буденним. Композиційні ходи роману поступово накреслюють його просторовий малюнок. Околиці Львова, квартири Люцини, відьом Олівії й Гортензії, будинок з двома вежами, Медова печера, Кропив'яний цвинтар, штаб-квартира Повелителя, Замок, королівський сад - локалізований топос, що репрезентує три світи: Серединний, Граничний і Королівство. У романі є ще й Імперія, утім, дії у ній практично не відбуваються, а носії її концептуальних засновників присутні і в Королівстві, і в Серединному світі.

Кожен із світів репрезентує певну соціальну модель, сконструйовану за допомогою символічних кодів. Імперія й Королівство постають альтернативними один до одного. При цьому Королівство - утопічна модель ідеальної держави з ідеальним правлінням - подане як країна добра, любові, мудрості, краси й гармонії. Імперія асоціюється з Великим Льохом, втілює світ зла, „...звідки воно розповзалося по різних світах, завжди голодне, жадібне й нахабне. У цьому злі черпала підтримку всіляка нечисть. У самій Імперії проростало усе, що було спрямоване на поневолення, руйнування, занепад.“ [63, с. 48]. Описуючи вихідців Серединного світу, письменниця із сумом констатує, що вони, закомплексовані грошима, „оцінюють себе жменею засмальцьованих папірців, кажучи: я коштую 100 тисяч, а він - мільйон, а цей бідака не вартує ні шеляга, отже, він - нікудишня людина“ [63, с. 121].

Головні герої роману перебувають у постійному русі; вони, немов „крізь терни до зірок“, через Граничний світ, убогий, укритий густим туманом і темрявою, подорожуючи різними світами, сягають Королівства й там залишаються назавжди. Мікротеми твору (дружба, перше кохання, любов до тварин, любов до книги), фантастично-пригодницький сюжет, атмосфера дива й таємниці, захоплююча інтрига розраховані на рецепцію підлітково-юнацької аудиторії. Водночас філософська глибина, алегоризм, символізм адресують роман і дорослому читачеві.

Головним лейтмотивом роману є книга, за допомогою якої відбувається боротьба між антагоністичними світами. Вона часто постає у творі як жива істота, зокрема в „Енциклопедії королівства“ - магічного збірника його законів, що виводиться на символічний рівень. На неї полюють, її охороняють й оберігають від лиховісних сил. На ній - ореол таємничості, загадковості, містичності, а також карб предковічної мудрості: „Вона ж [Люцина - В. К.] тримала цю книжку в руках. Раптом щось ляснуло, і тверді палітурки розгорнулись, наче двері, відкривши для дівчинки з Серединного світу Королівство. Вона побачила крихітного чоловічка з мітелкою в руках, що швидко йшов вздовж рядків титульної сторінки. Мітелкою він змітав тайнопис, і під ним проступали літери тієї мови, якою Люцина розмовляла й читала усе життя. [...] Навіть здалеку вона прочитала назву книги: Енциклопедія Королівства: Усе, що було, є і, можливо, буде. УСЕ“ [63, с. 92]. За її допомогою перед дівчинкою відкривається таємничий і незвіданий світ Королівства. „Енциклопедія королівства“ щоразу відкриває перед героями потрібні сторінки, з яких вони черпають тисячолітню мудрість, життєву філософію, корисні поради.

У Королівстві книги вважають святістю, найбільшою цінністю, а книжну мудрість пізнають з пелюшок. Їхні охоронці, Книжкові гноми й королівський архіваріус, відповідають за безпеку королівського книжкового архіву й лад у ньому, у разі потреби здатні обійти світ у пошуках бодай однієї відірваної сторінки. Культ книжки властивий також Люцині, Олімпії. Їм протиставлені слинявці, пліснявці, вовкулаки, упирі та інша нечиста сила, прописана в члени Клубу книголюбів. З-поміж типових функціональних характеристик цих персонажів Галина Пагутяк виокремлює їх спільну схильність не читати, а спалювати книги.

Якісні зміни у процесі розгортання сюжету стають причиною зміни жанрової концепції твору. Його щасливе завершення можна розцінювати не як торжество справедливості, а як віднайдення героями душевної рівноваги й гармонії. Усе це є свідченням процесу творення оригінальної генеричної структури - фентезі, у який залучаються жанрові форми попередніх епох; взаємодіючи, вони взаємозбагачують один одного, і, як наслідок, демонструють оригінальні зразки нової наративної якості.

Запитання для самоперевірки:

1. Що таке фентезі?

2. Які жанрові різновиди фентезі ви знаєте?

3. Чим характеризується фентезі для дітей та юнацтва? Назвіть українських письменників, що працюють у цьому жанрі для дітей.

4. Дайте характеристику персонажів роману Галини Пагутяк „Королівство“. Що спільного й що відмінного в них з казковими персонажами?

Висновки

Фентезі є жанром літератури про незвичайне, в основі якого лежить ефект надзвичайного й неможливого. Фентезі - це вільна вигадка, яка не потребує наукових пояснень, тому письменники не вдаються до побудови раціонального контексту. Домінуючими жанротворчими рисами літератури фентезі стають побудова особливого художнього світу, звернення до вічних питань і їх вирішення з індивідуальної позиції й визначення героєм власного місця у світі. Серед основних художньо-жанрових особливостей літератури фентезі необхідно виділити хронотоп і просторову організацію творів. Як правило, події відбуваються в штучно створеному світі, що живе за власними законами або в ірраціональному просторі. Творчість Г. Пагутяк позначена особливою художньою структурою, динамікою сюжету, індивідуальною образною системою, персонажі якої переходять з одного твору до іншого, й особливою емоційною атмосферою. Основним мистецьким і естетичним принципом української письменниці залишається поглиблення психологічної домінанти. Авторка розробила власну художню модель світу, яка характеризується високим ступенем ірраціональності.

Література

1. Бовсунівська Т. В. Основи теорії літературних жанрів : монографія / Т. В. Бовсунівська. - К. : Вид.-полігр. центр „Київський університет“, 2008. - 519 с.

2. Гречаник І. П. Афективний часопростір у романі- фентезі Галини Пагутяк „Королівство“ / І. П. Гречаник // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2010. - № 11 (198), ч. ІІ : Філол. науки. - С. 38-43.

3. Гусарова А. Д. Герой фэнтези. К вопросу о художественном методе русской фэнтези [Электорнный ресурс] / Гусарова А. Д. // Проблемы детской литературы и фольклор. - Петрозаводск, 2009. - Режим доступа: http://www.proza.ru/2010/06/10/1441. - Загл. с экрана. - Дата обращения: 21.11.12.

4. Дев'ятко Н. Можливості впливу сучасних жанрів: фантастика, фентезі, казка [Електронний ресурс] / Наталія Дев'ятко // Укр. Фантаст. Оглядач (УФО). - 2009. - № 1 (7).- С. 59- - Режим доступу: http://www.dniprolit.org.ua/archives/354. - Назва з екрана. - Дата звернення: 05.09.13.

5. Леоненко О.С. Жанр фентезі в українській прозі кінця ХХ - початку ХХІ століття: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 „Українська література“ / Леоненко Олександра Сергіївна ; Черкас. нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. - Черкаси, 2010. - 19 с.