Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ЗМІСТ

АНТОНОМАЗІЯ

Антономазією (грец. άντονομασία, від άντονομάξω —називаю по-іншому) називається різновид метонімії, побудованої на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії ґрунтується на тому, що «власне ім'я, найчастіше ім'я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфо-логізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: Цицерон — „красномовна людина", Плюшкін — „скупий", Марс — „війна" і т. д. Більшість власних імен, що використовуються в загальному значенні, передають одночасно й емоційну оцінку». Наприклад: «Ось і не треба газетних фраз! // — Біль є постійно біль! — // Мовчки зросте десь новий Тарас // Серед кривавих піль!» (Є. Плужник); «Ми переходили всі кола — // О, жоден дант того не бачив!» (Є. Маланюк); «Мы все глядим в Наполеоны» (О. Пушкін).

Антономазія — троп, відомий ще з античності. В одній з поетик Києво-Могилянської академії «Lyra» його, наприклад, визначали так: «Антономазія, або заміна назви — це вживання власного імені замість загального... які мають між собою певну подібність характерів або особливостей». В. Домбровський писав про антономазію як про троп, в основі якого лежить «описання імення якоїсь особи загальнозвісною прикметою, або названия її іншим йменням, взятим від міста або краю, звідки вона походить, або по-батькові і т. д. Дуже часто служить антономазія для оминання монотонного повторювання одного імення. Так, наприклад, Гомер називає часто Агамемнона і Менелая разом — Атридами, Ахила — Пелі-дом, самого Гомера називали в старину Меонідом».