Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ІРОНІЯ

Іронією (грец. ειρωνεία — насмішка) називається слово або словесний зворот, що набувають змісту, прямо протилежного їхньому буквальному значенню. Наприклад, у фейлетоні О. Вишні „Чухраїнці” таким виступає слово „лорди”, котре стосовно нації чухраїнців, про яку тут ідеться, звучить явною насмішкою: „Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів, — хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть...

Як запитають було їх:

— Якої ви, лорди, нації?

Вони, почухавшись, відповідають:

— Та хто й зна... Живемо в Шенгеріївці. Православні”.

Іронічна інтонація виявляє себе в контексті, більш-менш близькому сусідстві з іншими висловлюваннями автора, загальний тон яких дає змогу вловити в кожному окремому випадку невиявлену прямо іронічну інтонацію. Іронія звичайно вказує на відношення мовця до зображуваного й може мати багато смислових відтінків. Інколи для позначення слів, що мають протилежний буквальному зміст, використовують термін „антифразис”. Наприклад, „цей Крез” (стосовно бідняка). Антифразис — найпоширеніший різновид іронії як тропа. Рідше трапляються вирази, що мають форму так званого астеїзма, тобто схвалення у вигляді осуду. Наприклад, у А. Чехова: „Собачонка ничего себе... Сердится, шельма... цуцык этакий...”

Найчастіше іронія використовується з метою створення комічного враження.