Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

МЕДИТАЦІЯ

Медитація (лат. meditatio — роздум) — вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення (життя і смерть, дружба і кохання, людина і природа). Особливого поширення цей жанр набув у поезії сентименталістів і романтиків. Медитативний характер мали чимало віршів Є. Гребінки, М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша, О. Олеся, В. Самійленка, Лесі Українки. У літературі останніх десятиліть медитації писали М. Рильський, В. Сосюра, A. Малишко. Прикладами медитації можуть бути вірші „Дивлюсь я на небо” І. Муратова, „Знову літо пролетіло” П. Осадчука, „О власну стріти смерть — як щастя засягнути” B. Стуса. Інколи у творчості поетів медитації складають цілі цикли. Так, у С Крижанівського є цикл „Медитації”, що об'єднує шість віршів („Вночі моя уява ожива”, „Мені чужа бундючність пишних поз”, „Юних літ казки обворожили”, „Про смерть”, „Звернення до моря”, „Ні пишним лугом, ні затишним лісом”). У Ю. Сердюка подібний цикл складається з двох віршів („Природа. Гармонія”, „Слово”).