Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ПОСЛАННЯ

Послання — епістолярно-публіцистичний вірш, написаний у формі звернення до певної реально існуючої особи (іноді до багатьох осіб). Зачинателем цього жанру вважають римського поета І століття до нашої ери Горація, який у „Посланні до Пізонів” виклав свої погляди на поетичну творчість і правила мистецтва. Трапляється цей жанр також у творчості Овідія. Свого розквіту послання досягає в літературі класицизму, як західноєвропейського, так і східнослов'янського, в якому воно широко культивувалося: Н. Бу-ало, Вольтер, А. Поп, О. Сумароков, А. Кантемір, Г. Дер-жавін, О. Пушкін; пізніше — В. Маяковський („Послання пролетарським поетам”, „Лист до Тетяни Яковлєвої”), С. Єсенін („Лист матері”, „Послам Грузії”), К. Симонов („Відкритий лист”) та інші.

Зміст віршових послань може бути найрізноманітнішим: від дружнього обміну думками до політичних декларацій, філософських узагальнень, естетичних програм. Широко представлений цей жанр в українській літературі. Класикою стали вірші Т. Шевченка „І мертвим, і живим, і ненарож-деним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє”, „Гоголю”, „Марку Вовчку”, „До Основ'яненка”, „М. Костомарову”. Чимало таких віршів є у творчості І. Франка („Товаришам з тюрми”, „Мойому читачеві”, „Молодому другові”), Лесі Українки („Товаришці на спомин”). Цю жанрову форму використовували практично всі визначні українські поети XX століття (П. Тичина, М. Рильський, М. Драй-Хмара, В. Сосюра, М. Бажан).