Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

РЕМІНІСЦЕНЦІЯ

Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, образи, окремі вирази, деталі тощо. Обов'язковою умовою ремінісценцій є їх творча зміна, переосмислення, набуття нового змісту. Наприклад, перша редакція поеми Ігоря Муратова „Кінець Синього птаха” є ремінісценцією зі знаменитого метерлінківського „Синього птаха”. Шевченківські інтонації простежуються у вірші „З нудьги, знічев'я, з неспокою” у цього ж автора:

З нудьги, знічев'я, з неспокою, З недоброго передчуття Я знову мучуся собою, Переглядаю все життя.

І все караюсь, все караюсь, Що я чогось недоробив, І все стараюсь, все стараюсь, Щоб сам себе не розлюбив.

На ремінісценціях з поеми „Лісова пісня” Лесі Українки будується вірш П. Воронька „Я той, що греблі рвав”:

Я той, що греблі рвав, Я не сидів у скалі...

Ремінісценціями з поезії П. Тичини є рядки роману

0. Гончара „Перекоп”: „Тиша... Тиша. Спорожнів

майдан. Спорожніли вулиці. Прищухла, ніби вимер

ла Чаплинка”. Жартівливою ремінісценцією з поеми

1. Котляревського „Енеїда” є такий фрагмент із вірша

„Любов”:

Ілько був парубок моторний І хлопець хоч куди козак... (Тінь Котляревського пригорне Мене в цю хвилю міцно так І скаже: він таки мастак!..)