Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

ДРАМА САТИРІВ

Драма сатирів (грец. δρ8μα σατυρι κόν, лат. fabula satyrica) — жанр давньогрецького театру, що займав проміжне місце між трагедією й комедією. Драму сатирів іменували за античних часів також „жартівливою трагедією”. З жанром трагедії її зближували сюжети й дійові особи, запозичені з міфології, з комедійним жанром — сильний елемент брутального комізму. Визначною рисою драми сатирів був хор, який зображав сатирів — лісових демонів з козлиними ногами із оточення Діоніса.

Становлення драми сатирів як жанру пов'язане з іменем Пратіна (VI—V ст. до н. є.). Своєї вершини жанр досягає у творчості великих афінських трагіків Есхіла, Софокла й Евріпіда. Однак збереглася до нашого часу лише драма сатирів „Кіклоп” Евріпіда, а від творів Есхіла та Софокла залишились фрагменти. Драма сатирів завершувала тетралогію, що презентувалася трагедійними поетами на Діо-нісіях. Вона пародіювала сюжет, який попередня трилогія розробляла у трагедійному плані. Ймовірно, це робилося з метою зняти емоційне напруження у глядача. Значне місце у драмі сатирів посідала музика та сатирівський танок. В IV столітті до нашої ери жанр припиняє своє існування. Значення драми сатирів — у поєднанні „піднесеного” і „низького”. Цей синтез дістає свій подальший розвиток у таких жанрах, як трагікомедія, трагіфарс тощо.