Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ЗМІСТ

ЗАРОЗУМІЛА МОВА

Зарозуміла мова (рос. «заумь»,  «заумный язык») — це специфічний різновид індивідуальної словотворчості, що вбирає в себе слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутністю предметних значень, буквально — мова, що лежить за межами раціонального розуміння (узвичаєних його норм), безпредметна мова.

Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX століття в поетиці російських футуристів, зокрема відомих теоретиків футуризму — Олексія Кручених та Веліміра Хлебникова. Передісторія появи самого терміна, за словами О. Кручених, була такою: «Наприкінці 1912 р. Д. Бурлюк якось сказав мені: „Напишіть цілий вірш з „невідомих слів". Я й написав „Дыр бул щыл», п'ять рядків, які й помістив у своїй книжці „Помада", що готувалася до друку (вийшла на початку 1913 р.). В цій книжці було сказано: вірш зі слів, що не мають певного значення. Весною 1913 p., за порадою М. Кульбіна, я (з ним же) випустив „Декларацію слова як такого" <...>, де вперше була проголошена зарозуміла мова й подавалася більш повна її характеристика та обґрунтування». Зокрема, там писалося, що «думка та мовлення не встигають за переживанням натхненного, тому митець може висловлюватися не лише загальною мовою (поняття), але й особистою (творець індивідуальний) і мовою, що не має чіткого окресленого значення (не застиглою), зарозумілою». «Таким чином, — коментує процес зародження зарозумілої мови Жан-Філіпп Жаккар, — спочатку це „невідомі" слова, які стоять біля витоків зарозумілості, потім поява суміші звуків та букв, неможливих для фонетичної системи російської мови (щ + ы; ш + щ), а потім змінюється й значення слова в процесі поглибленої роботи над фонетикою». Експерименти над словом, що привели до появи зарозумілої мови, проводилися в основному з опорою на звукову сторону мовлення, з наданням звукам мови і окремо взятому звукові виняткового значення: «Ще в 1913 p., — писав О. Кручених, — ми намітили „теорію відносності слова": настанова на звук — приглушення значення, тиск на підсвідомість, — омолодіння слова!»; «Зарозумілість... загострена фонетика — розгадування через звук, або виявлення звуком нашої підсвідомості».

«...слово, — писав інший теоретик зарозумілої мови В. Хлебников, — звукова лялька, словник — зібрання іграшок. Але мова природно розвивалася з небагатьох одиниць абетки; приголосні та голосні звуки були струнами цієї гри у звукові ляльки. А якщо брати сполучення цих звуків у довільному порядку, наприклад: бобэоби або дыр бул щ (ы) л, або Манч! Манч! (або) чи брео зо! — то такі слова не належать до жодної мови, але водночас щось говорять, щось невловиме, але існуюче <...>... ці довільні сполучення (звуків), гра голосу поза словами, отримали назву зарозумілої мови. Зарозуміла мова — означає те, що лежить за межами розуміння. <...> Те, що в закляттях, замовляннях зарозуміла мова підпорядковує і витісняє зрозумілу, доводить, що в неї особлива влада над свідомістю, особливі права поряд із зрозумілою. Але є шлях зробити зарозумілу мову зрозумілою.

Якщо взяти одне слово, скажімо „чашка", то ми не знаємо, яке значення має для цілого слова кожен окремо взятий звук. Але якщо зібрати всі слова з першим звуком ч (чаша, череп, чан і т. д.), то всі інші звуки один одного взаємознищують, і те загальне значення, яке є в цих словах, і буде значенням ч. Порівнюючи ці слова на ч, ми бачимо, що всі вони означають „одне тіло в оболонці іншого"; ч — означає „оболонка". І таким чином зарозуміла мова перестає бути зарозумілою. Вона перетворюється в гру за усвідомленою нами абеткою — новим мистецтвом, на порозі якого ми стоїмо.

Зарозуміла мова виходить з двох передумов:

1) Перша приголосна простого слова керує всім словом

— наказує іншим.

2)      Слова, що починаються на одну приголосну, об'єдну

ються одним і тим же поняттям і немовби летять з різних

боків в одну й ту ж цятку свідомості.

<...> Таким чином зарозуміла мова є майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може об'єднати людей. Зрозумілі мови вже роз'єднують». Наводимо характерний зразок практичного використання зарозумілої мови у В. Хлебникова (монолог Зангезі з однойменної «надповісті», площина XIX): «К Зангези подводят коня. Он садится.

Зангези

Иверни выверни,

Умный игрень!

Кучери тучери,

Мучери ночери,

Точери тучери, вечери очери.

Четками чуткими

Пали зари.

Иверни, выверни,

Умный игрень!

Одним з найвідоміших практиків зарозумілої мови в українській поезії початку XX століття вважається Михайль Семенко:

Я — нічий. Я — ніхто. Мене не знає історія.

Мій девіз — несталість і несподіваність.

Хочете? Я зримую зараз: Істерія.

Я остроїв поезію в стрій ні разу не надіваний.

(«Поезійка зарозумілості»)

Як зауважив С. Єфремов, «хоча Семенко й хизується тим, що не хто, як він, „остроїв поезію у стрій ні разу не надіваний", але це навіть до української поезії не зовсім так: не він перший завітав до нас із „футуризмами". Пальму першості все ж треба віддати Василискові Гнє-дову, що в збірці „Небокопи" (1913) надрукував по-українському „Огняну свиту", а в ній непохитно вибрав патент на свій винахід:

Перша его — футуристична пісня На українській мові. Усім набридли Тарас Шевченко Та гопашник Кропивницький. Ніхто не збреше, що Я свиданий Забув Українців (sic!)».

У цілому в українській поезії футуристичні експерименти зі словом, поетика зарозумілої мови не дістали такого поширення як у російській поезії.

Засобами лексико-синонімічного увиразнення мовлення є слова та форми слів у лексичному запасі національної мови, що відступають від узвичаєної норми слововживання та слово-позначення, наприклад: хмариночка, замість — хмара, злото — замість золото; іроплан — замість літак; пика — замість обличчя і т. д. Експресивний ефект від уведення до тексту твору лексико-синонімічних засобів увиразнення мовлення ґрунтується на тому, що замість очікуваного читачем, звичайного для означення того чи іншого предмета слова автор підбирає таке синонімічне словесне означення, яке більш або менш різко контрастує з умовно-нормативним — окремим словом чи його словесним оточенням у цілому — і в силу своєї неочікуванос-ті може слугувати джерелом емоційного враження або посилювати його у читача, який свідомо чи неусвідомлю-вано співвідносить його з нормою. До слів, що становлять систему засобів лексичної синонімії, яка відступає від узвичаєних мовленнєвих норм, входять переважно слова, забарвлені належністю до маловикористовуваних, з тих чи інших причин, шарів лексичного запасу мови.

Серед них можна виокремити: 1) групу слів з історичним забарвленням; 2) слова іншомовного походження; 3) так звані стилістично забарвлені слова.

1. До слів з історичним забарвленням належать слова, які характеризують форми мовленнєвого спілкування, прийняті на певних історичних проміжках часу і з точки зору самого мовлення сприймаються як застарілі слова. Застарілі слова, що використовуються письменниками, у свою чергу, поділяються на архаїзми та історизми.

2.      До групи слів іншомовного походження відносяться слова, запозичені з інших національних мов. Ці слова прийнято позначати термінами варваризм, макаронічна мова, екзотизм, старослов 'янізм.

3.      До стилістично забарвлених належать слова сучасної національної мови, вживання яких суттєво обмежене певною комунікативною сферою людських стосунків і в найбільшій мірі характеризує прийнятий у ньому мовленнєвий стиль. Такі слова сприймаються як стилістичні синоніми слів загальновживаних, тобто не обмежених переважною належністю до того чи іншого мовленнєвого стилю й використовуваних усіма носіями мови в будь-яких формах мовленнєвого спілкування. В групу стилістично забарвлених слів виокремилися, по-перше, слова, що належать до специфічних форм усного мовлення. Це діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми (також: сленг і вульгаризми), які відповідно характеризують обмежену територіальними, вузькосоціальними, побутовими сферами своєрідність форм людського спілкування. З іншого боку, до групи стилістично забарвлених слів входять слова, що визначають специфічні норми книжного мовлення. Це поетизми, термінологізми, канцеляриями, які відповідно характеризують своєрідність стилів художнього, наукового та офіційно-ділового мовлення.


загрузка...
загрузка...