Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 9. Дитячий фольклор
Усна народна творчість

Колискові

Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконує матір (батько чи інший член родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніших жанрів народної словесності. У минулому ці пісні виконували не тільки для того, щоб приспати дитину, а й оберегти її від зла, сприяти здоров’ю та швидкому ростові. У колискових піснях cон — це істота, яка має заспокоїти дитину, приспати її.

Ходить Сон коло вікон,

А Дрімота коло плота,

Та й питає Сон Дрімоту:

«Де ми будем ночувати?»

«Де хатина теплесенька,

Де дитина малесенька,

Там ми будем ночувати,

Дитиночку присипляти».

У багатьох колискових мотив присипляння пов’язаний ще з одною напівміфічною істотою — котом. Кіт у слов’янських культах — символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій, не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, кіт спить більшу частину доби. З цим був пов’язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину.

Коте сірий, коте білий,

Коте волохатий,

Ходи вже до хати

Дитиноньку колихати,

Дамо тобі папи

Да у твої лапи.

Магічну силу присипляти дитину мають у колискових птахи (голуб, зозуля), вітер, трави (рута, м’ята, хрещатий барвінок та ін.)

Другу, сучаснішу групу колискових, називають побутовою. У центрі цих творів — не тільки сама дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров’я, щастя, а й світ, у якому дитина живе, — її дім, родина. У цих піснях в напівказкових рисах описана «мальована колисочка із золотими вервечками», мальованими бильцями, шовковими подушечками й пелюшками, зображено риси побуту, елементи суспільного життя.

Забавлянки

Забавлянки — ряд непісенних жанрів. Це невеличкі поетичні твори, які примовляють дорослі, пестячи немовля.

Потішки — невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати. Їхнє призначення — заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан, щоб вона швидше заснула. Тексти потішок дуже подібні до колисанок, у них виступають ті самі дійові особи, що й у пісенній ліриці:

Тихо, (ім’я дитини), не плач,

Киця принесе калач.

Іде киця по мостику,

Несе калач на хвостику.

Пестушки — коротенькі віршики, які виконуються в поєднанні зі своєрідними рухами чи вправами, якими дорослий пестить дитину, підбадьорює, спонукає до певного виду діяльності. Найпоширенішими є варіанти «Ласочки». Гладячи дитину по руках, примовляють:

— Лася, Лася, де була?

— У лісі.

— Що їла?

— Горісі.

— Чим кусала?

— Зубами.

— Куди клала?

— До мами.

Майже всі слов’янські народи мають забавлянку «Сорока» (або її варіанти). Вона пов’язана з пещенням дитячої руки.

Віршовані казочки з елементами сюжетності народ створив для дітей старшого віку (3-5 років), наприклад «Пішла киця по водицю».

Безконечні, або надокучливі казочки — коротенькі віршовані твори, де в жартівливому тоні йдеться про якусь несерйозну або малоймовірну подію, що повторюється багато разів, не перериваючи оповіді казочки. Механізм «безконечності» створюється шляхом відповіді на поставлене в кінці твору питання: «Чи казати знов з кінця?», «Горна баєчка, чи ні?», «Розказати тобі ще?». Найпоширеніша по всій Україні казочка «Був собі чоловік Сажка».

Заклички — короткі поетичні твори, пов’язані з вірою людей у магічну дію слова, у яких звучать звертання до природних явищ з метою вплинути на погоду, довкілля.

Наприклад:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

В полив'янім горщику.

Іди, іди, дощику,

Цебром, відром, дійницею

Над нашою пашницею.

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір’ячко.