Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Шляхи розвитку української драматургії 20-30-х рр. XX ст.
Літературний процес першої половини XX ст.
Нова література(поч. XIX - до наших днів)

Професійний театр 20-30-х рр. XX ст. розвивався за двома напрямами, які умовно можна окреслити як «психологічний» та «експериментальний». «Психологічний» мимоволі асоціювався з театром імені І. Франка, керованим Гнатом Юрою, а «експериментальний» — з театром «Березіль», який очолював Лесь Курбас.

Лесь Курбас намагався створити так званий «театр дії», який, на відміну від «психологічного» театру, спирався на активну позицію глядача. Це мав бути театр, що втілює на сцені найскладніші твори з усесвітньої драматичної творчості. Крім того, Л. Курбас намагався передати засобами театрального мистецтва трагізм нового життя та національні прагнення українського народу.

Період 20-30-х рр. XX ст. характеризувався наявністю надзвичайно гострих дискусій у сфері драматурги, що мали не так естетичний, як політичний характер.

Отже, драматургія черпала дуже багато з драматичної творчості Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся, вона також брала чимало від театру українського модерну та західноєвропейських новітніх театральних тенденцій. Її представляє творчість Миколи Куліша, Івана Дніпровського, Якова Мамонтова, Дмитра Бедзика.

Найяскравішою постаттю епохи можна вважати Миколу Куліша (1892-1937), який увійшов у історію літератури як найвидатніший драматург-новатор, основоположник новітньої драматургії. Його творчий шлях позначено численними драматичними шедеврами («Патетична соната», «Народний Малахій», «Мина Мазало», «Маклена Граса»). Саме Куліш виступив проти засилля мало художньої та ідейно збідненої п’єси-агітки, яку продукували тогочасні драматурги. Творчість митця стала новаторською та багатоплановою.

Тематика його творів надзвичайно різноманітна. Драматургові вдалося створити непересічну драму про українське село «97», у якій уперше на повен голос прозвучала тема голоду в дореволюційній Україні й опосередковано названо його винуватців. Трагікомедію «Мина Мазайло» побудовано на мандрівному сюжеті, вона описує життя українського міщанини, ЯКИЙ свято вірить, що зміна прізвища принесе йому омріяне щастя. Категорії національного й загальнолюдського переосмислено в «Народному Малахії» та «Патетичній сонаті». Постають у трагічному протистоянні одвічні протиборні сили — Людина та Суспільство (п’єса «Маклена Граса»).