Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Фольклор

Український фольклор - Олена Семеног

ЗАГАДКИ, НАРОДНІ ПОВІР'Я, БАЙКИ

МОДУЛЬ 6

НАРОДНА ПАРЕМІОГРАФІЯ ЗАГАДКИ, НАРОДНІ ПОВІР'Я, БАЙКИ

6.2.1.-6.2.3. Тематика, функції, поетична мова українських народних загадок

Загадки - це афористичний твір, що складається із стислого поетичного, часто ритмізованого вислову, в якому предмет чи явище зображується через його метафоричний еквівалент. Термін давнього походження, можливо, походить від слова гадати, що означало „думати“, „розмірковувати“. Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробовування кмітливості дорослих.

Загадки завжди виступали засобом естетичного освоєння навколишньої дійсності: розвивали естетичний смак, сприяли образному баченню різних предметів і явищ у житті, допомагали відчути зображувальну силу слова.

Існують загадки-поради, задачі, жарти. Створити загадку - значить стисло описати за допомогою певних яскравих метафоричних образів кілька найхарактерніших для предмета чи явища ознак (матеріал, форму, звук, колір, кількість, дію, призначення, застосування, оточення). У метафоричних загадках образи відображають світобачення, середовище, побут народу певної епохи: Вода на воді пливе (Крига). У неметафоричних загадках - жоден предмет не називається, а описується його якість або функція: Зимою гріє, літом холодить (Дерево).

Відгадати загадку можна лише шляхом логічної заміни зображених метафоричних образів реальними. Розгадування потребує не лише певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння бачити спільне в конкретному й абстрактному. В дитячій аудиторії загадки пропонуються з метою пізнання навколишнього середовища, тренування пам’яті. Відгадка має бути одна, але певні формули можуть використовуватися для зображення різних предметів.

Метафоричність загадок зближує їх із прислів’ями, приказками, образними порівняннями, які в образній формі відображають найістотніші сторони явищ природи, суспільних і родинних взаємин.

Тематика загадок різноманітна: явища природи, рослинний і тваринний світ, духовне життя людини, трудова діяльність, предмети побуту, знаряддя праці. Загадки можуть мати національні образи: Прийшли татари, людей забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба, вода, волок).

Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

Лексика загадки відображає побут, форми діяльності. Як правило, відображає історико-етнографічні особливості регіону, певну добу.

У загадці наявні традиційні епітети, порівняння, пестливі слова, гіперболізація ( грім - віл; туман - хмара); звукописні слова (Бігла по ярочку в однім чобіточку та все каже: Гуц, гуц! (Макогін).

Часто в загадках наявні оказіональні слова: Чотири чотириленки; густий ліс, чисте поле, дві тополі, два скла, рамбабуля, лепетуля, кома. (Волосся, лоб, брови, очі, ніс, язик, рот.) До поетичного фольклору належать і небилиці, нісенітниці — жартівливі, смішні тексти, які містять гумор, описують неіснуючі вигадані події. У дітей вони викликають сміх, бажання запам’ятати та переказати текст іншим, насмішити їх.

Загадки органічно входять у композицію народних казок „Яйце-райце“, „Про змія“, „Мудра дівчина“. Загадкам часто приписували магічний вплив на стан домашнього господарства. Цим вони близькі до замовлянь, колядок, щедрівок.

Загадки є складовою частиною русальних пісень. Поміркуйте, з якою метою вони використовуються в цих рядках.

6.2.4-6.2.5. З історії жанру „народна байка“, „анекдот“

Народна байка - це прозове, алегоричне оповідання, з сюжету якого випливає повчальний висновок.

Термін „анекдот“ вперше з/+явився у Візантії, у книзі історика Прокопія Кесарійського „Таємна історія“ (550 р). У перекладі з грецької мови цей термін означає: невигаданий, невідомий, нерозголошений, той, що не підлягає розголосу. Пізніше цим терміном назвуть гумористичні, дотепно-смішні, лаконічні мініатюри з гострим сюжетом, діалогічною формою і неодмінно з несподіваною, комічною кінцівкою.

Представником „гумористичної теорії“ вважали Гіпократа. У Середньовіччі з’являється „Салернський кодекс здоров’я“, де було розписано чотири темпераменти: поєднання крові, слизу, жовтої та чорної жовчі, чотирьох „рідин“. Розповідати анекдоти краще за всіх міг сангвінік.

В.Даль визначав анекдот як „короткий за змістом і стислий за формою твір про кумедний випадок; байка, баутка“. У Франції їх називали „фацеіями“, тобто смішними усними розповідями, в Польщі „жартом“.

В українській літературі термін „анекдот“ започатковує Г.Квітка-Основ’яненко. Це відбулось у 1822 році на сторінках газети „Вісник Європи“. Родоначальницею збірок анекдотів є „Маленька книжечка українських анекдотів“, опублікована у 1859 році. Анекдоти записували М.Драгоманов, Б.Грінченко, П.Чубинський, І.Манжура та ін.

Ознаками анекдоту є: алогізм, переакцентування слова чи фрази з одного значення на інше, гра слів, односюжетність. За формою викладу анекдоти бувають описові, монологічні, діалогічні, полілогічні; за тематикою: суспільно-побутові, родинно-побутові.

Українці користуються також і іншою назвою анекдоту - народна усмішка.

Український народ створив величезну кількість мініатюрних перлин цього жанру, адже гумор - одна з рис українського менталітету. На народних усмішках „виросли“ І.Котляревський, М.Гоголь, C.Руданський, Остап Вишня, О.Ковінька, М.Годованець та багато інших сміхотворців.

6.2.6.Народні повір’я, їх специфіка

Повір’я - зразок традиційних уявлень та вірувань українців про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду, з елементами міфологічного мислення, віри, світобачення.

Народні оповідання (оповідки) ведуться здебільшого від першої особи, мають характер спогадів про якісь надзвичайні події, пригоди або повчальні гумористичні історії, іноді з гумором.

Наведемо приклад народного оповідання: „Не випусти рака з рота“: — Летіла ґава понад морем, дивиться, — лізе рак. Вона хап його та й понесла до лісу, щоб гарненько поснідати. Бачить рак, що доведеться пропасти, та й каже вороні: — Ой вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були! — Угу! —каже ґава, не роззявляючи рота.

— І братів, і сестер твоїх знав,— каже рак,— що за добрі люди! — Угу! — гугнить ґава, а рака кріпенько держить.

— Та вже хоч вони і гарні люди,— каже рак,— а тобі і не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої від тебе! — Еге!—крикнула ґава на весь рот і випустила рака в море.

Контрольні запитання

1.Чи використовувалися загадки на весіллі? 2.Чи творяться загадки у наш час? Які їх теми? 3. Що це за жанр? Доведіть.

Здибалися два рибаки.

—Що ти зловив? — Щупака.

— А я видру.

— Е, коли ти видреш, то я кину,— та й кинув щупака в воду.

4. Знайдіть загадки у родинно-і календарно-обрядових піснях. Яку функцію вони виконують ? 5. У думах та історичних піснях оспівуються випадки, коли турки чи татари загадують загадки полоненому козакові. Що це за думи? Яка функція загадок? Пошукові, творчі завдання 1. З’ясуйте значення слів і висловів: смішинка, сміхотворець, реготун, посмішка, крізь сльози сміятись, сміятись на кутні, в очі сміятись, сміятись у душі.

2. На матеріалі поданих текстів охарактеризуйте специфіку українського анекдоту: 1) Питають козака, що тільки-но прибув на Запорожжя: Письменний? Читати вмієш? Не знаю, - одказує той, - можливо, вмію, але я ніколи не пробував.

2) Як стрельнув качку - так і вбив. Так не ідолове ж пір’я: само полетіло і м’ясо занесло.

3) Їдуть містом Соціалізм, Капіталізм і Комунізм. Бачать - вишикувалась черга.

Це черга за дешевою ковбасою, - констатує Соціалізм? - А що таке черга? - цікавиться Капіталізм.

- А що таке ковбаса? - запитує Комунізм.

4) -Юрію, чому ти читаєш книжку одним оком? - Економлю зір.

3. Випишіть з українських народних казок загадки і запропонуйте їх характеристику.

4. Наведіть приклади загадок, відповідями до яких будуть слова: окуляри, язик, вечір, риба, сонце, вітер, вишня, цибуля.

5. Спробуйте скласти загадку самостійно. Які вміння для цього потрібні? 6. Відгадайте запропоновану загадку. Поміркуйте над мовою загадки: Зоря-зірниця, красна дівиця, по полю ходила, ключі згубила, Місяць бачив - не сказав, А сонце йшло - ключі знайшло.

Література до теми

1. Березовський І.Р. Українські народні загадки. - К.: Вид-во АН УРСР, 1962. - C. 7 - 37.

2. Веселий оповідач: Давні та сучасні народні усмішки. - К., 1977.

3. Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти . - Етнографічний збірник. // Т.

6. - Львів, 1899.

4. Євшан-зілля: Хрестоматія для уроків позакласного читання / Упорядн. Н. Волошина. - К.: КІМО, РУТА, 2001. - C. 10 - 12.

5. Народні повір’я / Упор. М. Дмитренко. - К.: Ред. часопису „Народознавство“, 2000. - 132 c.

6. Степанишин Б. Давня українська література в школі. - К.: Либідь, 2000. - 504 c.

7. Українські народні анекдоти, жарти, дотепи // Упоряд. І. Гальченко. - К., 1967.

8. Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польских народних загадках // Зібрання творів: В 50 т. Т. 26. - К.: Наук. думка, 1981. - C. 332 - 346.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.