Теорія літератури - Олександр Галич 2001

2.9. Ремінісценція
2. Внутрішні фактори розвитку літературного процесу
Літературний процес

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, образи, окремі вирази, деталі тощо. Обов’язковою умовою ремінісценцій є їх творча зміна, переосмислення, набуття нового змісту. Наприклад, перша редакція поеми Ігоря Муратова «Кінець Синього птаха» є ремінісценцією зі знаменитого метерлінківського «Синього птаха». Шевченківські інтонації простежуються у вірші «З нудьги, знічев’я, з неспокою» у цього ж автора:

З нудьги, знічев’я, з неспокою,

З недоброго передчуття

Я знову мучуся собою,

Переглядаю все життя.

І все караюсь, все караюсь,

Що я чогось недоробив,

І все стараюсь, все стараюсь,

Щоб сам себе не розлюбив.

На ремінісценціях з поеми «Лісова пісня» Лесі Українки будується вірш П. Воронька «Я той, що греблі рвав»:

Я той, що греблі рвав,

Я не сидів у скалі...

Ремінісценціями з поезії П. Тичини є рядки роману О. Гончара «Перекоп»: «Тиша... Тиша. Спорожнів майдан. Спорожніли вулиці. Прищухла, ніби вимерла Чаплинка». Жартівливою ремінісценцією з поеми І. Котляревського «Енеїда» є такий фрагмент із вірша «Любов»:

Ілько був парубок моторний

І хлопець хоч куди козак...

(Тінь Котляревського пригорне

Мене в цю хвилю міцно так

І скаже: він таки мастак!..)