Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006
У жанрі біографічної повісті
Степан Васильченко
Всі публікації щодо:
Васильченко Степан
Значним внеском в українську літературу стала повість Васильченка «B бур’янах». Образ Шевченка, його полум’яне слово завжди були для письменника зразком самовідданого служіння народові. Безприкладний громадянський подвиг поета-революціонера, мотиви й образи його творчості наснажували письменника. «Якось прохали мене написати маленький доклад на Шевченкові дні, тему радили взяти вузеньку — Шевченків словник абощо... Звечора роблю собі свято — беру «Кобзаря», розгортаю. Не написав я того докладу й одного рядка, хоч просидів допізна. Не туди повів він мене, не на ті погнав думки, погнав могучим вітром, противитись йому було трудно, не хотів. І це не перший раз бувало — візьмеш книжку, якусь справку навести, знайти потрібний вірш, почнеш читати — вхопить жива хвиля й понесе» [4, 78-79].
Задум художнього твору про геніальною народного поета, розкрити весь погром його революційної діяльності — ці думи заволоділи Васильченком ще на початку 20-х років, коли він на звороті нотаток «Кобзар на вулицях і велелюдних базарах», де йшлося про величезний емоційний вплив на слухачів творів Шевченка, виконуваних народними музикантами, зазначив «написати біографічну повість». Десь з 1928 р. Васильченко впритул підходить до реалізації свого задуму. Збереглося кілька варіантів плану такої повісті, які свідчать, що письменник мріяв написати великий твір у п’яти частинах. За одним з варіантів задумана повість «Доля» мала складати ся з таких частин: «Бур’яни», «В рабстві», «Слава», «Неволя та недоля», «Живий монумент». Після осмислення заголовків усього твору письменник обирає назву «Широкий шлях», яка найбільше відповідала його задумові. Та, на жаль, йому пощастило остаточно завершити тільки першу частину відому сьогодні під назвою «В бур’янах». Вона уперше була надрукована вже після смерті письменника, в 1938 р., під назвою «Дитинство Шевченка».
Приступаючи до написання історико-біографічного твору, Васильченко змушений був розв’язувати чимало нових для себе художньо-естетичних завдань, що випливали з самої природи жанру. Складність роботи письменника полягала передусім у тому, що на той час у теоретичному осмисленні проблеми жанрової своєрідності історико-біографічної повісті чи роману було чимало плутанини, та й конкретних зразків творів такого жанру майже не було. Так, оповідання Б. Грінченка та М. Загірньоїі про Котляревського, Є. Гребінку, Г. Квітку, Т. Шевченка, Л. Глібова, а також про Сократа, Лінкольна, Стефенсона були швидше популярними белетризованими життєписами, ніж художніми творами. Книжки російського письменника В. Авенаруса «Юність Пушкіна», «Гоголь-гімназист», Гоголь-студент», «Дитячі роки Моцарта», «Молодість Пирогова» були вразливими через фактографізм, описи дрібних подій, відсутність глибшого осмислення діяльності видатних постатей.
Після революції відбуваються інтенсивні пошуки нового розв’язання питань творчої біографії митця. Роман В. Поліщука «Григорій Сковорода» — надто соціологізований — не розкриває життєвий образ мандрівного філософа-письменника. Повісті В. Петрова «Апіна й Костомаров», «Романи Куліша» нагадували західноєвропейські романізовані біографії не дуже високого ґатунку.
Васильченко зумів щасливо обминути ті підводні камені, яких було чимало на шляху створення історико-біографічної повісті. Він не збився на голе обігрування тих подробиць з життя поета, які залишив сам Шевченко чи його сучасники, не піддався оманливим вульгарно-соціологічним концепціям у трактуванні діячів минулого. Відомі факти з дитинства Шевченка у нього отеплені щирим громадянським чуттям, наповнені живим образним змістом, подаються у цілковитій відповідності з духом історії.
В основу сюжету повісті покладено концепцію духовного зростання людини, формування таланту митця, зіткнення обдарованої особистості з ворожим соціальним оточенням.
Славнозвісні Шевченкові слова «історія мого життя є частиною історії моєї батьківщини» стали для повістяра відправним моментом у зображенні першого етапу широкого шляху геніального Кобзаря. Визрівання непокірного, бунтарського характеру майбутнього поета показане в творі як прямий наслідок нечуваного соціального й національного гноблення мільйонів трудівників, як вияв гніву й обурення народних мас.
Образ Тараса — одне з найбільших художніх досягнень Васильченка. Життєва вірогідність, психологічна переконливість, логічна вмотивованість характеризують кожен крок, кожен вчинок хлопця. Виростав Тарас у безпросвітних злиднях та нестатках, як усі кріпацькі діти, однак вже з ранніх літ у його вдачі виявлялися ті риси, що свідчили про природну обдарованість ясночубого, допитливого хлопчика, потім підлітка. Прагнення все зрозуміти, до всього дійти, наполегливість у досягненні мети, вразливість до чужого горя, захоплення мужністю народних захисників, потяг до всього прекрасного — у природі, людині, творчості — виділяли Тараса серед його ровесників.
З психологічною переконливістю розкриває письменник внутрішній світ героя. Всім серцем вбирав Тарас народну біду, у людей вчився ненавидіти гнобителів. Бачив хлопець, як сумний речитатив кобзарської думи про зруйнування Січі й закріпачення вільного люду на очах змінював настрій слухачів, ніби аж шапки піднімалися на головах чоловіків, полум’ям помсти загорялися очі. Хоч не все розумів зі співу кобзаря, проте сам переживав щось бентежно-палке. Цей неспокій підлітка виявляється в його гострому погляді, в нічних уявленнях про пожежу панських палат, в наївній помсті кривдникам — панам та цареві (насправді колючим та лапатим будякам).
У повісті наголошується на поетичній обдарованості хлопця. Синьоокий підліток по-своєму дивиться на людей, природу, помічає те, повз чого інші проходять, немов сліпі. Образністю, художньою асоціативністю позначені життєві спостереження Тараса. Ось ховається сонце за хмару, а хлопцеві здається, що воно за лісом спати лягає, «як мати вечорами у свято скидає з шиї дороге намисто, у скриню ховає червону хустку, плахту...»
Закоханий у чари народних мелодій, Тарас тягнеться до пісень. Пісня не раз тамувала гіркоту образи, розгонила, здавалося, гнітючі хмари безнадії, розпачу, притлумлювала душевні болі сироти-наймита.
Пісенний образ «зіроньки вечірньої» асоціювався у нього з милою постаттю вірної в дружбі сусідки Оксани. Так, з тонким тактом йдеться у творі про народження в хлопця чистого почуття, яке зігрівало душу, кликало до творчості.
Гірка недоля людська ятрила дитяче серце. Хоч любив уже змалку до всього приглядатися, блукаючи левадами, полем, гаєм, проте школи не пропускав розмов, що точилися між дорослими в короткі святкові години, про лютих панів та їхніх економів, про знущання з кріпаків. Тоді Тарасові день стемніє, «потьмариться сонце, дерево зажуриться-осмутніє».
Відомо, що характерні риси образу реальної історичної особи, типові ознаки епохи часто виявляються в непомітних, на першим погляд, подробицях, деталях, явищах, фактах. Щоб відтворити життєву правду, митець мусить ніби «доопрацювати» ці реалії, піднести їх до художнього узагальнення. 3 цим нелегким завданням Васильченко успішно впоравсь. В повісті постає в усіх своїх соціальних складностях, суперечностях закріпачене українське село, наростання гніву й обурення знедолених людей, в ній розкривається духовне мужніння кріпацького сина.
Безперечно, у творі про майбутнього митця потрібно було також уважно дослідити процес кристалізації поетичної натури хлопця. Васильченко показує, що художнє обдаровання Тараса зміцніло в живлющому середовищі мальовничих народних обрядів, звичаїв, набиралося снаги від чарівних народних пісень. Хлопець змалку зростає у хвилях щирих, сердечних мелодій. Від батька запам'яталася тужлива пісня про чумака, що занедужав у дорозі, тітка збентежила душу гіркими словами про сербина, який намовив дурну дівку отруїти брата, сестра Катря не раз виспівувала легенду про брата й сестру, що, не відаючи про те, побралися, а потім розвіялися по світу жовтим і синім цвітом.
Нестерпно важкий шлях кріпацького сина до знань, до творчості. Страшенно нудною була дяківська школа, проте хлопець з охотою брався до навчання, бо інстинктивно відчував, що за безтолковим зубрінням десь далі ховається справжня наука — «ясна, радісна». Тому таким драматизмом віє від фінального епізоду, коли руйнуються виплекані Тарасом мрії про навчання у маляра, сподівання про особисте щастя. Письменник майстерно передає ту бурю почуттів, що охопила Тараса в цей момент. Біль був таким нестерпним, що не хотілося жити, майнула думка накласти на себе руки. Та перемогла внутрішня міцна сила, що «прагне боротьби… Та гаряча, таємна, невиразна надія, що з нього щось вийде... Мусить вийти…»
Хоча твір залишився незавершеним, хоч у повісті йдеться тільки про дитинство поета-борця, проте ми віримо в його велике майбутнє. Така вражаюча перспективна сила образу, створеного Васильченком.
Повість «В бур’янах» стала одним з перших визначних здобутків української історико-біографічної прози.
