Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

Тема інтелігенції
Богдан Лепкий
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Лепкий Богдан

Успіх епіка засвідчили його твори 20-х років із життя інтелігенції «Веселка над пустарем» і «Під тихий вечір» — колоритні характерами й глибокі думками, зокрема про культуру. Ідилічний характер і психологічна та філософська глибина приваблюють у найкращому, на думку Юрія Шевельова, прозовому творі Лепкого — ліричній і сентиментальній повісті-казці «Під тихий вечір» (датована й опублікована — 1923).

Збудований на основі біографії авторового приятеля лікаря Розлуцького, цей твір спопуляризував приманливу, але дещо утопічну ідею історика-державника. В Липинського про повернення полонізової шляхти до українських берегів. Повість, окрім того, сигналізувала про необхідність усунути причини соціальних катастроф — селянських кривавих бунтів.

«Вечір…» майстерний своєю ліричністю й психологізмом, висвітлив стосунки двох пар закоханих. Це нерівні за суспільним становищем графиня Христина зі сполонізованої родини і пан лікар українець Михайло, котрі після розлуки лише під тихий вечір віку з’єднали серця. Другий, молодий, дует склали сестріниця графині панна Марія та агроном Хмелинський. Виклад лікарем історії свого життя мне важливою перипетією його юнацьке кохання з тією-таки графинею. Молода ж пара має змогу краще влаштувати свою долю, побравшись і знайшовши взаємне щастя.

Сердечні історії поєднані у сюжет, що має свою інтригу, цікаво переходить від розповіді й діалогу до акції. Важливе місце у композиції повісті зайняли непрості взаємини між панським дворищем і селянським обійстям, що спричинилися до авторською соціального проекту замирення, злагоди між «своїми» — шляхтою, ладною зректися частини свого добра, щоби не почуватися, як на вулкані, — та простим людом. Зокрема, «український Ґамсун» Лепкий констатував: повернута до свого коріння аристократія — в особі графині — може багато зробити для розвитку українського села і селян. Міжнаціональна проблематика включила тему українсько-польських взаємин і теж виявила оптимізм авторського погляду на їх кращу перспективу.

Не перевантажені мікрообразами описи природи, мальовничі й поглиблюючі внутрішні стани, на цей раз переросли у «гармонійні арабески лірико-меланхолійного звучання»¹, як у першому малюнку улюбленої осені. Крім картин природи, особливу функцію виконує мудре спілкування інтелігентних персонажів із проблем історії, філософії, щастя і мудрощів життя, культури та світового мистецтва.

Знайшлося на палітрі повістяра місце і для сатиричних фарб. Скажімо, при творенні колоритного образу по-шляхетськи зарозумілого, в тім числі щодо українців, користолюбного графа Адольфа (перший образ наркозалежної людини в українській літературі). Такої ж критично, тональності — умовна сцена суду і вигнання шляхетською елітою, посталою з аристократичних гробівців, свого аристократичнішого нащадка.

Суголосна дечим із попередньою й повість «Зірка», видана 1929 р. Вона відкрила маловідомі сторінку буття в еміграції вояків УНР. Автор зіставив різні долі та кредо, розробивши сюжетну лінію колишніх комбатантів — вірного ідеалам і собі сотника Пилиппя і зміщаненого «докторуння» Барила. Значуще прізвище підтвердила поведінка: маючи «власну віллю», обладнану, зокрема, вкраденим на війні армійським майном (під світло правди Лепкий мав мужність вивести, як бачимо, і таку неприємну правду), Барило хоче здерти з фронтового товариша чималі гроші за житло.

В центрі розвитку сюжету — почуття героя до дівчини Марійки чи Зірки, як називає її герой, долання закоханими труднощів та інтриг на шляху до одруження. Артистично подекуди з гумором ний порено театральну діяльність емігрантів. Гостро висвітлено проблематику вірності національній ідентичності в темі «русинського» відступництва від України нотаря — підступного претендента на серце і руку Зірки. Мистецтво, а саме література, театр, музика, та їх поєднання — а Пилипець і Зірка виконують ролі Петра і Наталки Полтавки у театральній виставі мандрівного театру на чолі з колоритним і ширим українцем із Наддніпрянщини Чорнишенком — стали фактично повноправною дійовою особою повісті. Твір багатий мовно — висловами болю (з приводу зросійщення нашої еліти від Дм. Туптала до М. Гоголя, перетворення театру зі святині «в кузню сплетень та інтриг»), стильовими відтінками, ретро- й інтроспекціями (погляд у душі людей).

Того ж року вийшла «Веселка над пустарем». Першим кроком до твору стало оповідання «Оля» (1911), автор якого віддав данину теорії «малих діл», тобто просвітницькій праці інтелігента на селі (Оля хоче бути вчителькою). «Веселка…», поставши на основі поглиблення життєвого матеріалу цього оповідання, є нарисами побуту надзбручанського духовенства, показом усевладності бундючного і захланного ретрограда-війта Кирикучки — «вампіра» села Житників. Ще важливішу ідейно-художню площину повісті становить зображення ширшої за професійну діяльності вчителя Шагая (цим він споріднений із Омеляном Ткачем — героєм комедії Франка «Учитель»), який прагне виховали з селян силу, спроможну звільнити Житники від «змори» й «партії» Кирикучки. Звучать у творі відгуки взаємин «москвофілів» і «народовців», зображено різні типи духовенства (отці Леміш, Ілецький), «нові» інтелігенти молодшого покоління — митець Семаківський, Ганя. Стиль повісті відзначається «фірмовою» сентентивністю викладу релігійними аплікаціями

¹ Лепкий Богдан. Твори: В 2 т. — К., 1997 — Т. 2 — С. 686