Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

Інші творчі види
Олександр Олесь
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Як епік Олесь залишається маловідомим до сьогодні навіть фахівцям, хоча заслугою Ростислава Радишевського є видобуття з архівів, а також публікація його художньої прози. В числі епічних писань, усе ж не найсильніших у нього, передусім поета і драматурга, — модерністські шкіци (художній пам’ятник невсипущості матері «Уста її всміхались завжди») й реалістичні, традиційні манерою оповідання («Пташка», «Пеклива мати» на тему «пани і люди»), неонатуралістичні монолог «Вони» та шкіц «Я знав, що коли голодаєш...» про людей, упосліджених життям.

Екзотична «кавказька» легенда «Казбек і Машука» сусідить у спадщині прозаїка з переосмисленням німецького епосу про Нібелунгів «Інтродукція». Новела ж «Не до пісень мені: тремтять на віях сльози...» споріднена з «Intermezzo» М. Коцюбинського ідеєю подолання дисонансів дійсності. З фейлетонами і п’єсами В. Самійленка суголосні іронічні оповідання Олеся про псевдописьменників та їх «чудові» твори — «Ми познайомились зовсім випадково...» та «Натхнення». Критичність епіка стосувалася також усевладності грошей (шкіц «В цю ніч...»), людської нещирості (психологічним етюд «Чуття обов’язку»).

Оновлювальний романтизм XIX ст. оповідання «Острів Любові» об’єднав структуру мисливського оповідання й позачасову легенду про самопожертву в коханні (твір дав назву й матеріал для одного з фільмів серіалу кінорежисера Олега Бійми).

Виразністю характеротворення показові, зокрема такі твори, як сатиричні чи іронічні оповідання та етюди «В цю ніч», «На панському обіді», «Поговір», «Прощальний обід» (останнє, між іншим, явило «мартовичівські» параметри хисту епічного сатирика спільні умовність ситуацій, типи негідних «маленьких» людей тощо), як рівно ж гумористичне оповідання «Омелько» за мотивами народних анекдотів про дурнів та гуманістичний етюд «Дід Василь». Хоча міра майстерності прозових речей Олеся неоднакова, проте вони доповнюють масштаби постаті письменника.

Здобув Олесь певні успіхи і як автор творів для дітей, який уписав свою сторінку в історію функціонування жанру літературної казки, популяризатор народних творів цього виду (п’єски про бабуню і ведмедика, інсценізації фольклорних казок «Солом’яний бичок», «Івасик-Телесик», «Микита Кожум’яка», «Лісовий цар Ох»).

В активі Олеся переклад американського епосу «Пісня про Гайавату» Генрі Лонгфелло (здійснено не з оригіналу, а з російської інтерпретації Івана Буніна, твір вийшов окремо в Катеринославі у 1923 р.). Також — інтерпретація драми «Вишневий сад» Антона Чехова, що ставилася в цьому варіанті, відтворені рідною мовою казки — народні арабські та Вільгельма Гауффа.

Таким чином, Олесь-лірик — «бард відродженої України» (Микола Неврлий) і цим сучасний. Він літературний учитель багатьох більш чи менш знаних митців. Це ще раз свідчить про значущість його творчої постаті справжнього класика, «магію Олесевої поезії» (Іван Дзюба), пророслої з національного ґрунту. Світове ж значення його творчості — в тім, що письменник зумів поєднати мистецькі відлуння доби, літературної та фольклорної традиції з витонченою палітрою європейського символізму, створив його вишуканий і національно питомий варіант.