Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

Художній світ лірики Лева Лепкого
Лев Лепкий
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Лепкий Лев

Художній світ — органічна єдність об’єктивного світу і світу свідомості митця (голосу автора й голосу предмета). Це не фотографія чи копія об’єктивної дійсності: він з нею пов’язаний і від неї залежний, бо створений автором на свій смак й уподобання, тобто це естетична концепція дійсності художника слова, модель світу, почуттів та переживань ліричного героя, носія авторської свідомості.

У цьому плані надзвичайно цікавим є поетичний світ Левка Лепкого. Як митця його породила доба січового стрілецтва, національно-визвольних змагань і революції, доба пробудження національної самосвідомості українців. Світобачення й естетичні погляди формували не тільки участь в армії січових стрільців, а й сподвижницька праця його батька на ниві української культури, І. Франка, М. Грушевського та інших діячів національного відродження кінця XIX — початку XX ст. На його художні шукання певний вплив мала поезія «молодомузівців», що прагнули творити в дусі європейського модернізму, які, за словами Богдана Рубчака, не маючи на рідному фунті «ні Тютчева. ні Норвіда, ні Бодлера, мусили творити з нічого»1. А тому не випадковою була його участь у модерністському угрупованні «Митуса», що виникло у Львові 1922 р.

Поезія Левка Лепкого, як і січових стрільців, запропонувала свою парадигму світу, витворену художнім словом. Важкі умови Першої світової війни й випробування, які випали на долю цього покоління, змагання українського народу за свою державність, переживання фронтових буднів, гіркота поразок і тяжких утрат формували особливий художній світ, в якому кожен окремий ліричний сюжет, герой, почуття моделювали гуманістичну у своєму вимірі картину буття. При цьому митці січового стрілецтва порушувала важливі національно-політичні проблеми: вони захищали ідею незалежної, самостійної і соборної України, необхідність збройного захисту її свободи Зображуючи масовий героїзм стрілецтва, оспівуючи колективне «ми», вони не забували й про індивідуалізовані образи й почуття, моделюючи образ вольової особистості, патріота, свідомого українця, готового віддати своє життя за українську державу.

Лірика Л. Лепкого спиралася на життєдайні джерела народної пісні з її оптимізмом й гумористичними нотками, на патріотичну лірику І. Франка. З цього огляду поет-січовик захищав концепцію громадсько-активного мистецтва, концепцію прав людини й народу. Його ліричний герой з об’єкта жалю, співчуття стає суб’єктом історії, її творцем. Цей герой свідомий українець і борець, непорушно переконаний у слушності своїх ідей та обраного шляху і не знає вагань. Естетична заслуга Лева Лепкого полягає в тому, що в добу натуралістичного й декадентського розвінчування людини він виступив з програмою безкомпромісною служіння високим ідеалам свободи людини та України. З жертви визиску, пригніченої маленької особи його людина перетворилася на борця, національно свідомого українця, який виборює свободу й майбутнє своєї Батьківщини: «Від Сяну аж до гір Кавказу / Перейде славна Група Схід, / Не схилить прапора ні разу, / А пронесе його вперід, / А все вперід, вперід, / Вперід» («Група Схід»)2.

Безумовно. Л. Лепкий як поет сягає найвищого творчого успіху в жанрі пісні, типологічно спорідненої з популярними серед стрілецтва. Підбадьорювали бійців і пісні батька стрілецької Січі Кирила Трильовського «Гей, там на горі Січ іде», «Січова пісня». С. Чарнецького «Ой у лузі червона калина», Р. Купчинського «Зажурились галичанки», «Як з Бережан до кадри» та ін. У цьому річищі творив і Л. Лепкий.

Поетичний дискурс Лева Лепкого позначений екзистенційною ситуацією граничного буття, в якій людина постає перед обличчям смерті, загибеллю побратимів по зброї, втраченими надіями. Але вона не пройнята песимізмом, у душі його ліричного героя живе любов і віра в перемогу добра над злом. Його стрілецька лірика відбиває передусім цінності, пов’язані із людиною, яка перебуває на війні, у складних умовах фронтового життя, серед вибухів, газових атак, смерті товаришів і непроглядного бруду життя. Проте не ці від’ємні аспекти захоплюють митця. Звичайно, він бачить трагізм людського буття, всі жахи війни. Але більше йому імпонують стрілецька дружба, взаємовиручка, моральний дух побратимів у важких умовах війни. Мужність й почуття відповідальності визначають поведінку його товаришів по зброї. Утвердження духовних цінностей людини, її оптимістичного погляду на світ й життя — пафос його поезії, у центрі якої людина як найвища цінність буття. Поет не заблукав на страхітливих манівцях війни, не втратив людяності і співчуття до людини на війні, яка переносить страшні випробування і негаразди. Він зосереджує увагу на тому, що робить людину духовно прозірливою, вірить у добро і людей.

Другою важливою ознакою цієї поезії було утвердження палкої любові до України, яку січові стрільці мріяли бачити незалежною державою. Задля цієї благородної ідеї вони не шкодують зусиль і життя:

Ми йшли, кервавились в боях...

Мережали надії, —

Гриміла пісня по ланах!

— Набік недоля, хмари, жах!

Рожеві були мрії.

Ми йшли, кервавились в боях…

А все для України!

Гроби чорніли по степах…

І нісся сум, і нісся жах..

Із нас остались тіни3

У цій поезії Лев Лепкий з неприхованою правдивістю розповідає про трагізм Першої світової війни і людські жертви, про те спустошення й розчарування, що вона принесла Україні у її змаганнях за незалежність, яку було на короткий час здобуто й втрачено. Поет із болем у душі змальовує трагічні наслідки поразки, нагнітає образи й почуття, відтворюючи великий душевним щем, тугу й драматизм:

І не вертались у вінках

В лаврових як герої…

Не маяли хустки в вікнах,

І не вітали по хатах

За труди і за бої…

А як скитальці, наче пси

Вертались наостанку…

Важкі найшли на нас часи

Ззарання ранньої весни,

Мабуть, і до останку

І хоч до віку поклялись

Тверді ламали скали —

Конали… гинули… гнили.

А трупів пси з’їдати!..

Глибоко патріотичними почуттями пройнята поезія-молитва «Нехай ім’я Твоє святиться», що перегукується із «Молитвою за Україну» О. Кониського. Поет молиться за Україну та загиблих побратимів по зброї. У цих рефлексіях біблійні образи, забарвлені національним колоритом, набувають нової експресії. Митець прославляє Україну, піклуючись, щоб її ім’я було освячене й не зникло з карти народів світу, адже його Вітчизна принесла на вівтар людськості стільки жертв, праці, крові, стільки загинуло в боях за свободу її синів, що вона заслужила на Боже благословення:

Нехай ім'я Твоє святиться

Ті жертви, труд і кров,

Батьківська земле, Україно,

Для Тебе вся любов

Нехай буде навіки слава,

Батьківщино, Тобі

І тим синам твоїм,

Що впали в боротьбі

Світи ж нам, сонне наше ясне,

І золоти колосся нив,

Щоб жили вільні ми і щасні,

А Бог щоб нас благословив

Лев Лепкий відбив історичну самосвідомість борців за волю Вітчизни, зокрема січових стрільців Він мав свої візії її минулого й сучасного, свою історіософську концепцію буття України. Його ідеалом була вільна й незалежна Україна. Водночас він убачає покликання людини в служінні людям і вітчизні.

Лірика Левка Лепкого — це поезія переважно пісенна у її найрізноманітніших жанрових різновидах: від пісенно-ліричної, маршової, патріотичної до жартівливої пісні. Але у його творчому доробку є поезії-образки, поезії-заклики, поезії-посвяти. Ця лірика по-своєму є виразною й чітко окреслює діапазон художніх шукань митця. Вона охоплює й низку гумористичних та сатиричних творів. Тут є традиційні образи весняного пробудження природи й оповиті сумом осінні картини, є поезії, присвячені великоднім й зеленим святам, новорічні віншування тощо

Серед особливо талановитих творів — «Гей, видно село» (1915), «Бо війна — війною. Марш обозників», «Ми йдем вперед», «Ой поїдем, товариші», «Колись, дівчино мила», «Маєва нічка». Спираючись на народнопісенні інтонації й ритми, поет зумів створити цілком оригінальні твори. Залучаючи фольклорні образи, ритми, що базуються на коломийкових та вільних розмірах, він досягає віртуозної майстерності й у звукописі, повторах фраз чи звуконаслідувань:

Гей, видно село широке село під горою

Гей, там ідуть наші Січовії стрільці до бою

Іде, іде військо крізь широке поле,

Хлопці ж бо то, хлопці — як соколи!

Ха-ха, ха-ха,

Ха-ха-ха-ха-ха-ха, гей!

Дівчино, рибчино, чорнобривко моя,

Вийди, вийди, вийди, вийди

Чимскоріш до вікна,

Хлопці ж бо то, хлопці —

Як соколи!

Використовуючи традиційні звороти, шерхання, повтори, поет надає їм у контексті неповторного звучання, завдяки конверсії перетворюючи службові частини мови в потрібні смислові вирази, викликає певні образні й мовленнєві асоціації. Він хотів знайти «свіже слово», необхідне для точного вираження простого смислу, для відтворення певного настрою. В цьому устремлінні поета переплелися дві тенденції: прагнення до максимальної точності і створення ефекту від слова, фрази, вигуків:

Ой поїдем, товариші, на ту Україну

Та здобудем степи рідні, широкії, розвеселимо руїну

Гей, нумо, хлопці, враз,

Гей нумо на приказ!

Шабельки погострім, кульбаки наложім!

Трублять трубки на тривогу

Час нам вже, час в дорогу!

Коби скорше з гір Карпат з’їхати в долину

І свобідно привітати славну Україну!

У пошуках адекватних засобів вираження почуттів і настроїв поет «згадує» навіть діалектні й рідкісні слова, використовує військову лексику. Процес демократизації поетичної мови виявляється, зокрема, у виборі митцем слова-образу, що становить основу цілісного образного уявлення, із фольклорних джерел, із побуту життя січового стрільця — розмовне мовлення, діалекти; елементи. Не своєрідно збагачує поетичну палітру автора поезії «Бо війна — війною».

Стрілецьку поезію митець творив в умовах позиційної боротьби над Стрипою, зокрема на хуторі Тудинка, він написав пісню-романс «Маєва нічка» (1916), ліричний герой якої зізнається в своїх ніжних почуттях: «Маєва нічка леготом дише, / Ген співа словейко / Пісня кохання до сну колише, / Ой люлі, моє серденько // Люлі, серденько, тільки думками / До тебе з поля полину, / Невинна пісня вколише / Тебе в вечірню годину». Поетичний образ дівчини з Вільхівців змальовано у пісні «Гей там у Вільхівці» (1916). Ліричний герой милується її красою, фольклорні образи, зокрема епітет «ясні очі», порівняння її із зорею, що сяє серед ночі, відтворюють чарівний образ дівчини і світ почуттів закоханого в неї хорунжого Черника, який, щоправда, як іронізує герой, «спокій душі втопив» і «від злості дві російські дивізії розбив». Проте в новому бою Черник не витримав і потрапив у російський полон, а тепер марширує «в далекую Сибір». Широку гаму почуттів відтворено в піснях «Колись, дівчино мила», «І снилося», «Казала дівчина», «Ой був то раз веселий час» та ін. У деяких поезіях зображено драматичні ситуації у вірші «Ой поїхав стрілець» змодельовано ситуацію, коли батько знаходить убитого сина й ховає, тяжко ридаючи над загиблим. Народнопісенні образи червоної калини, терновою вінця й березового хреста на могилі стрільця завершують цю поезію елегій. Елегійними мотивами пройнята пісня «Ішов відважний гайовий (1919), в якій змальовується трагічне кохання дівчини й гайового. Світ почуттів закоханих у поезіях Лева Лепкого найчастіше відтінки і підсилює образ соловейка: у пісні «Ішов відважний гайовий» соловейко став свідком вбивства гайовим дівчини, у поезії «Фіалки сині» (1921) спів солов’я підсилює відчутій розлуки з любою і самотність героя, який страждає від нездійсненного щастя. У деяких піснях поряд із лірикою присутній гумор («Бо війна війною»), з’являється комічний образ Івана Цяпки.

Ще Богдан Кравців звернув увагу, що стрілецька поезія, власне пісня, «для багатьох із тогочасною покоління... є мелодією молодості, відблиском кривавої заграви, відгомоном твердих і залізних, багатих на воєнну романтику днів» (стаття «Стрілецька пісня»). Справді, неоромантика панує й у світосприйманню Л. Лепкого. Вона історично зумовлена. Адже питання про втілення в життя ідеї об’єднаної та суверенної України ще чекало свого вирішення. Схвильованість почуттів, викликана активною особистою участю у важливих історичних подіях доби, диктує вибір яскравих барв, патетичних засобів, визначає посилення суб’єктивною начала. Внаслідок цього і розквітає передусім лірика січового стрілецтва, ліризм згодом пройматиме і прозу, і публіцистику. Проте у Лепкого неоромантичне моделювання світу поєднується із досить чітким опертям на його конкретні реалії, явища, географічні назви й імена реальних людей. У лісні «Бо війна війною» згадується Цятка: Попереду Цятка, вісьта-вйо! / В мапу заглядає, гатьта-вйо! / — Чи далеко наша славна кадра, / Чи далеко славна кадра? — всіх питає».

Ліричні твори митця — це поезія бойових закликів, національного оптимізму, публіцистичних форм масової пісні, як-от:

Ми йдем вперед, над нами вітер віє.

І рідні нам вклоняються жита,

Bід радості аж серце мліє —

За волю смерть нам не страшна!

Ми йдем вперед, здалека чути гуки,

Гармати б’ють, там воля або смерть

Не буде більш терпінь і муки —

Вперед! Там воля або смерть!

Поезія Лева Лепкого відтворює настрої молодого покоління українців, яке прагне перебудувати антигуманний світ, утвердити добро. Воно живе вірою у відродження української держави. Тому у деяких поезіях виникає ліричне «Ми», колектив однодумців. Це було характерною рисою тодішньої поезії. Навіть такий яскраво вираженого ліричного складу поет, як Й. Бехер, у збірці «Сірі колони» декларував: «Я зрікаюся свого імені. Мене звуть товариш!» О. Білецький помітив це явище і в українській ліриці початку XX ст.: «На місце порізнених героїв висовується багатоголовий герой-протагоніст: спаяний єдиною психологією, прагненням, волею колектив, група». Щоправда, Л. Лепкий не розчиняє неповторне людське «Я» в масі «Молоді ми, і світ нам відкрито. / Перед нами сміється земля. / У житті нам дано полюбити / Верховини, ліси і поля» («Молоді ми», 1919). Голос ліричного героя, який звучить і в цій поезії, закликає- «Не схиляй голови у знемозі, / Бо зірок не побачиш тоді, / Уперед нам іти по дорозі, / Світ є гарний, і ми молоді». Головна мета діянь молодих — незалежна Україна, яка постає як вимріяна країна краси і гармонії, що нагадує «загірну країну» Г. Сковороди. «Усміхається ніжно до тебе /Та країна, що сповнена див / Там, на горах, поближче до неба / Хтось побачені квіти зростив. // Як орлята туди ми полинем, / По морях поведем кораблі, / І ніколи у мандрах не згинем — / Світ є гарний, і ми молоді». Неоромантична природа художнього мислення Л. Лепкого яскраво виявляється і в інших поезіях, в яких він поетизує героїзм, самовідданість у боротьбі за волю, честь і славу, культивує такі моральні чесноти, як вірність присязі, побратимству, хоробрість, готовність померти в ім’я незалежної України.

Художній світ Лева Лепкого — багатогранний світ, у центр» якого є людина, світ її почуттів, думок і переживань. Поряд із світом, де панує зло, війна, пролита кров, смерть, світ вічної природи, альтруїзму, добра, справедливості, у які так вірив поет. Існує пам’ять соціально активної людини, людини-борця й творця. Існує пам’ять про гіркі втрати й жертви, відчуження між людьми, що настало після визвольних змагань, й сумна констатація: «Іде стрілець з під Києв / Та не стає сили / Чужі люди, ворог всюди, / Наші лиш могили («3-під Києва»). Але попри все це, у концепції світу Л. Лепкого існують світлі начала, глибока віра у велике майбутнє українського на роду, якого він розглядав як рушійну силу європейської історії, поставивши його долю та історичну творчість у центр своєї уваги. Його неоромантичне світовідчуття, таким чином, пролягає між абсолютним оптимізмом і вірою у святі ідеали свободи, рівності й братерства людей. Поет актуалізуватиме історію, час, події, у яких брав активну участь, його художнє слово служитиме благородній меті.

1  Рубчак Б. Пробний лет // Остап Луцький — молодимузівець. — Нью-Йорк, 1968 — С. 36

2 Лепкий Л. Поезія. Пісня — Тернопіль, 1998 — С. 6

3 Лепкий Л. Твори — Тернопіль, 2001 — С. 10-11

4 Лепкий Л. Твори — Тернопіль, 2001 — С. 11







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.