Українська усна народна творчість - Лановик М.Б., Лановик З.Б. 2005

Розділ 4. Календарно-обрядова творчість

Всі публікації щодо:
Фольклор

Давні уявлення, релігійні культи та язичницька міфологія зумовили ритуальну поведінку праслов’ян, пов’язану з їхнім життям та побутом. До появи та у процесі розвитку трипільської культури були сформовані та утверджені календарно-обрядові традиції, які увібрали в себе особливості природної циклічності, а відтак — різні етапи сільськогосподарської праці.

Прадавні люди, основним видом діяльності яких було мисливство, а згодом і землеробство, намагались впливати на оточуючий духовний світ та сили природи, від яких залежав їх успіх у господарстві, у вирощуванні врожаю та забезпеченні життя найнеобхіднішим. Спочатку це відбувалось у формі прадавніх молінь — сміху, плачу, руху, танцю; згодом — магічних формул, заклинань, у яких праслов’яни звертались до сонця, води, вогню (а згодом до божеств — Перуна, Дани, Ярила) з проханнями допомоги у щоденній роботі.

З часом ці звертання видозмінились — оформились у тексти, більші за обсягом, виконання яких супроводжувалось ритмічними рухами, якими імітувались явища природи (потік води, коловорот сонця, рух вітру, дерев); певні види праці (сівба, жнива тощо). Це були своєрідні обрядові пісні-замовляння, що мали сакрально-магічне значення. Дехто з дослідників вважає, що основою їх розвитку була трудова діяльність, дії у процесі праці, що супроводжувались певними вигуками чи ритмічними звуками (так звані трудові пісні). Ця думка була загальноприйнятою у радянській фольклористиці та зарубіжній вульгарній соціології. Але ряд вчених дотримуються інших поглядів: «Ритм... не створюється трудовими процесами і не виникає в людини в якості чисто зовнішнього, але повністю викликаного людиною явища. Ритм природжений у людини разом з її фізичною структурою... і стає явищем духовного порядку»¹.

У фольклористиці загальнопоширена думка про те, що первісні ритуалізовані тексти лягли в основу календарно-обрядової лірики та народної творчості в цілому. Зокрема М. Грушевський твердив: «Людський колективний крик (неартикульований хоровий спів у примітивній формі), ритмічний рух (танець) і ритмічний гук, викликаний різними ударами, почавши від ударів голих рук і різних інструментів... — се той ґрунт, на котрім виростають, очевидно, найстарші форми словесного мистецтва»², «Ритмічне слово, котре входить як елементи в ритмічний зміст сих відправ, культивується таким чином... в службі колективного магічного обряду»³.

Отже слово у найдавніших формах народної творчості невіддільне від дії. Воно сприймається як частина дії (її супровід) чи як те, що здатне викликати певну дію.

На основі древніх міфів-рухів, їх поєднання, виникають суцільні оповіді — міфи-танці. У залежності від призначення, ритуальні танці поділялись на: 1) мисливські танці, метою яких було сприяти удачі на полюванні чи риболовстві; 2) очисні танці, які виконувалися з метою очищення швидким рухом; 3) еротичні танці (танці родючості), які імітували шлюбний союз неба і землі (вогню і води),процеси сіяння і вирощування окремих сільськогосподарських культур і виконувалися з метою збільшення родючості людей, тварин, землі; 4) траурні танці, виконання яких базувалось на уявленні про переміщення у потойбічний світ; 5) військові танці, якими давні люди прагнули накликати перемогу в битві, нерідко при їх виконанні використовувались різні види зброї — мечі, списи, які втикали в землю, імітуючи вбивство ворога; 6) імітаційні танці, якими наслідували рух води, дерев, хід сонця чи інших космічних тіл, уявне повернення весни тощо. Вони могли виконуватись у формі кола чи еліпсу (в яких учасники танцювали за чи проти руху сонця; прямої чи кривої лінії, парами тощо). їх метою було підтримувати встановлений у природі космічний порядок, активізувати чи стимулювати певні природні явища; 7) жертовні танці. Таким зокрема був «данець» — танець-жертва богині Дані, який часто виконувався під час ініціації; а також у період весняно-літніх ігрищ і супроводжувався рефреном типу «Ой, Дана, Дана».

Із розвитком астрологічно-міфологічних уявлень про циклічність природи та сільськогосподарської праці в обрядах з’являються наслідки спостережень за змінами зоряного неба та пов’язані з ними культові ритуали поклоніння небесним світилам. Усі існуючі прадавні міфологічні уявлення та культові вірування чітко відобразились у календарно-обрядовій творчості.

Календарно-обрядова творчість — це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно пов’язана із циклічністю природи. Основними ознаками цієї творчості є синкретизм, що проявляється у поєднанні пісні, руху, пантоміми, танцю; а також — утилітарне призначення (з метою заворожування сил природи та духів). Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у землеробстві — приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, — виділяється чотири цикли календарно-обрядової творчості — зимовий, весняний, літній, осінній⁴. Кожен із них має свої особливості, відповідно до землеробської праці, яка виконується у той час. Спільним для усіх є нероздільне поєднання слова та дії, виконання сталих обрядів та пов’язаних з ними традиційних текстів, які ніколи не виконуються відокремлено від цих обрядів чи в іншу пору року. А також — прадавнє доісторичне походження мисливського та землеробського періодів, про що свідчить поганський світогляд, відображений в них. Кожен із циклів об’єднується навколо одного центрального свята, якому надається найважливішого значення. Цим головним святам передували вступні, метою яких було приготувати людей до святкування головного культу. Усі календарно-обрядові свята, а відтак обрядові дійства, що виконувалися з їх нагоди, мали чотири значення: релігійне, поминальне, землеробське та родинне.

Зараз календарно-обрядова народна творчість функціонує як традиція, що втратила своє сакрально-магічне значення, але поза межами системи давніх вірувань вона незрозуміла.

З цього погляду розглядаємо кожен із циклів календарно-обрядової творчості, подаючи аналіз систем їх жанрів та поетики.

¹ Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. — М., 1998. — С. 71.

² Грушевський М. Історія української літератури: У б т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — С. 63.

³ Там само. — С. 69.

⁴ Дехто із дослідників виділяє лише три цикли, об’єднуючи весняний літній в єдиний цикл — весняно-літній.