Художні моделі буття в романах В. Підмогильного - Лущій Світлана 2008

Вступ

Всі публікації щодо:
Підмогильний Валер’ян

Валер’ян Підмогильний - одна з найпомітніших постатей в історії української літератури. З 36 років життя цей оригінальний письменник понад 18 присвятив художній творчості, залишивши по собі вагому спадщину: більше двадцяти оповідань, три повісті, два романи, літературознавчі розвідки та високопрофесійні переклади з європейської літератури й філософії. Він міг би залишити й більше, бо 36 років для митця - це час розквіту, мистецького злету. На жаль, доля йому випала інакша: в кривавий 1937 рік письменника не стало.

Переважна більшість творів Валер’яна Підмогильного була написана в 20-ті роки, влучно названі Ю. Лавріненком «розстріляним відродженням». Цей період відзначився діяльністю цілої плеяди яскравих митців, які виводили українську літературу на європейські обрії, протистояли згубним тенденціям ідеологічного схематизму та ілюстративності, не оминали у своїй творчості вічних, загальнолюдських проблем. До цієї плеяди належали: Б. Антоненко-Давидович, В. Винниченко, В. Домонтович, М. Івченко, Г. Косинка, О. Копиленко, М. Могилянський, Т. Осьмачка, Є. Плужник, М. Хвильовий та ін. Один із них - В. Підмогильний - письменник-інтелектуал, вихований на найкращих зразках національної та європейської класики.

Романи Валер’яна Підмогильного («Місто», «Невеличка драма») посідають особливе місце в його творчій спадщині: у часи суспільно-історичних переломів автор акцентував увагу насамперед на людині, часто самотній, розгубленій і беззахисній, прагнув осмислити складні філософські проблеми. Недаремно на сторінках більшості його творів фігурують імена мислителів: Арістотеля, Гегеля, Епікура, С. К’єркегора, Лао-Цзи, Ф. Ніцше, Платона, Руссо, Сократа, Г. Сковороди, А. Шопенгауера та ін. Володимир Мельник слушно відзначав, що «Спіноза і Кант, Шопенгауер і Шпенглер, Ніцше і Фрейд були для В. Підмогильного постійними джерелами пізнання світу і людини, осмислення буття»¹. На філософські аспекти творів В. Підмогильного, зокрема романів «Місто» та «Невеличка драма», вказували й такі літературознавці, як І. Михайленко, Г. Костюк, Ю. Шерех, М. Ласло-Куцюк, М. Тарнавський, В. Мельник, Вал. Шевчук, Р. Мовчан, С. Павличко, Л. Коломієць, О. Ковальчук, А. Матющенко, О. Гриценко.

У оглядовій статті, присвяченій художній прозі 20-30-х років, критик І. Михайленко наголошував на тому, що роман «Невеличка драма» - твір публіцистично-філософський². Г. Костюк та М. Ласло-Куцюк відзначали, що роздуми над співіснуванням в людині духовного й тілесного, доброго й злого начал - характерна риса великої прози Валер’яна Підмогильного.

В. Мельник, Вал. Шевчук, Л. Коломієць у своїх розвідках простежують у романах (власне, як і у всіх творах прозаїка) художні способи осмислення важливих проблем філософського звучання - поєднання раціонального та ірраціонального, закономірного й випадкового в житті людини. Однією з особливостей творчої позиції письменника літературознавці вважають інтерес до розкриття внутрішнього життя персонажів, їхніх смисложиттєвих проблем.

М. Тарнавський, О. Гриценко акцентують увагу на зображенні Валер’яном ГІідмогильним особистості в абсурдному світі вирізняють екзистенційні мотиви у творах «Місто» та «Невеличка драма».

Роман «Місто» вийшов в Україні двома виданнями (1928; 1929), а потім був перекладений російською мовою і з’явився в серії «Творчество народов СССР». У листі до Євгена Плужника від 12 листопада 1929 року Валер’ян Підмогильний із болем дописав два речення: «Город» вийшов. Покалічили вони його, покреслили!»³

Критики - сучасники В. Підмогильного - сприйняли «Місто» неоднозначно. Одні - П. Єфремов⁴, С. Єфремов⁵, М. Мусь⁶ [псевдонім Миколи Самуся. - С.Л.], А. Ніковський⁷, М. Степняк⁸ - на основі ґрунтовного аналізу твору розкривають його достеменні художні вартості, розцінюючи як небуденне явище українського письменства.

Літературознавці П. Єфремов та А. Ніковський зосереджували увагу на головному героєві роману, лише побіжно розглядаючи інші образи й проблеми, зупиняючись на розробленості теми «місто-село», на вдалому вирішенні композиційних завдань тощо. А. Ніковський наголосив при цьому, що у творі порушено «цілий ряд проблем нової моралі»⁹. М. Степняк (розвідка «Нариси сучасного роману») відзначив майстерне зображення Підмогильним самого процесу формування індивідуальності в нових умовах. На відміну від багатьох критиків, він назвав твір «визначною подією...літературної дійсності»¹⁰, стверджуючи при цьому, що відсутність великої кількості подій у романі «Місто» цілком виправдана. Адже згадана тема спонукала письменника цікавитися передовсім внутрішнім світом героя, а звідси - поглиблений психологізм твору. Петро Лакиза¹¹ стриманіше відгукнувся про «Місто», хоча й відзначав його високохудожність.

Утім, значна частина критиків - В. П.¹², М. Доленго¹³, П. Колесник¹⁴, Л. К-ський¹⁵, П. Лісовий¹⁶, М. Мотузка¹⁷, А. Музичка¹⁸, Н. Ф.¹⁹, Л. Підгайний²⁰, А. Хуторян²¹, М. Чирков²², Ф. Якубовський²³ спрощено трактували роман, вважаючи, що автор навіть не наблизився до вирішення головної проблеми - взаємовідносин міста й села. Та навіть ті літературознавці, котрі в 20-30-ті роки безапеляційно винесли найнедоброзичливіший присуд, як от: «Місто» - є чужа повість про чужих людей»²⁴, або ж: «Ця книжка антирадянська, книжка, яка шкодить нашому соціалістичному будівництву»²⁵, «Місто» - апологія міщанства»²⁶, відзначили (попри всі упередження), чудову мову, якою був написаний твір.

У 50-70-х роках виходять нові дослідження авторів із української діаспори, присвячені роману «Місто». Серед них варто згадати статті Г. Костюка²⁷, О. Чернової-Животко «Роман «Місто» Підмогильного (Враження і висновки)»²⁸ та Ю. Шереха «Людина і люди: «Місто» В. Підмогильного»²⁹. Роман Валер’яна Підмогильного згадує у своїй цікавій книзі, намагаючись бути досить об’єктивною (настільки це можливо в ті часи), 3. Голубева³⁰.

У численних радянських історіях української літератури 60-х, 70-х, 80-х років про «Місто» мовилося кількома рядками і, як правило, негативно.

У 1980 році в Бухаресті вийшла в світ книжка М. Ласло-Куцюк «Шукання форми»³¹, в якій містилася стаття про роман В. Підмогильного. У ній дослідниця порівнює «Місто» з творами Бальзака «Батько Горіо», Флобера «Виховання почуттів» і «Любий друг» Мопассана, чию творчість український письменник добре знав і любив.

Слід відзначити й ряд літературно-критичних розвідок, написаних уже в нові часи, 80-90-ті роки XX століття, та за останні вісім років, в яких висвітлюється творчість В. Підмогильного загалом і роман «Місто» зокрема. Серед них статті М. Тарнавського³², Р. Мовчан³³, С. Павличко³⁴, Вал. Шевчука³⁵, Л. Коломієць³⁶, О. Ковальчука³⁷, О. Гриценка³⁸, А. Матющенко³⁹, К. Дуба⁴⁰, І. Дробот⁴¹, Л. Щітки⁴², Г. Кудрі⁴³ та ін.

Спеціальні монографії, присвячені творчості прозаїка, належать М. Тарнавському⁴⁴ та В. Мельнику⁴⁵. Автор книжки «Суворий аналітик доби. В. Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози І половини XX століття» докладно розкриває різні аспекти психологізму «Міста», цього, на його думку, вершинного твору Валер’яна Підмогильного, а також неоднозначність, багатомірність головного героя, в чиїй еволюції дослідник простежує три етапи екзистенціальної діалектики С. К’єркегора. Крім того, в роботі здійснено широкий огляд літературознавчої рецепції.

1930 року, в 3-6 номерах журналу «Життя й революція» поруч з такими творами, як «Куліш і П. Глібова» В. Петрова, «По той бік серця» Ю. Смолича, «Петренко й Мері» Б. Тенети було опубліковано другий роман В. Підмогильного «Невеличка драма». Він, на відміну від «Міста», набув меншого розголосу в критиці. А. Музичка, розглянувши в уже згадуваній статті «Творча метода В. Підмогильного» образи «Невеличкої драми» виключно крізь призму вчення 3. Фрейда, виніс суворий присуд цьому романові. П. Колесник, нещадно критикуючи твір, зарахував «Невеличку драму» до розряду антирадянських та шкідливих.

Проте були й інші літературно-критичні оцінки твору. Стаття І. Михайленка, опублікована одночасно із статтею А. Музички в журналі «Критика»⁴⁶, - яскраве тому підтвердження. І. Михайленко підтримав роман В. Підмогильного «Невеличка драма», відзначивши його вдалу композицію та художню довершеність. Юрій Шерех у статті «Білок та його забурення»⁴⁷ вказав на камерність роману та водночас і на його тематичну оригінальність, інтелектуалізм, близькість до філософії екзистенціалізму. К. Фролова⁴⁸ у передмові до дніпропетровського видання творів В. Підмогильного й С. Павличко у монографії «Дискурс модернізму в українській літературі»⁴⁹ принципово вирізняють саме ці романи. Проблематику «Невеличкої драми» та її структуру уважно розглядали В. Мельник, Л. Коломієць. Докладно проаналізував обидва романи Л. Сеник⁵⁰.

27-28 березня 2001 року в Дніпропетровську відбулася всеукраїнська наукова конференція «Творчість Валер’яна Підмогильного в контексті світової літератури», присвячена 100-річчю від дня народження прозаїка. Значна частина доповідачів зверталася до обох романів, зосереджуючи увагу на їхній поетиці, засобах психологізму та філософських аспектах⁵¹.

Так, досліджуючи специфіку функціонування онтологічних та культурно-історичних універсалій у прозових творах періоду 1920-1930-х років, О. Пашник відводить значне місце у своїй кандидатській дисертації великій прозі В. Підмогильного⁵². Оригінальне, під кутом зору психоаналізу, прочитання образу головного героя «Міста» здійснила в докторській дисертації⁵³ та монографії «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури»⁵⁴ відома дослідниця Н. Зборовською. Обидва романи згадують також у своїх монографіях Н. Бернадська⁵⁵ та М. Васьків⁵⁶.

Як бачимо, романи «Місто» та «Невеличка драма» від часу першої своєї появи й донині не випадають з поля уваги літературознавців і критиків. Викликають інтерес передовсім філософські пошуки прозаїка-інтелектуала, його заглиблення в психологію, внутрішній світ особистості. Головний висновок дослідників - В. Підмогильного цікавить людина, яка, перебуваючи в складних стосунках зі світом та оточенням, замислювалася над сутністю власного буття. Прагнучи розгадати одвічну загадку людини, а також осмислити її ідеали, світорозуміння, Валер’ян Підмогильний тим самим розкривав і своє уявлення про багатство й різноманітність індивідуального сприйняття дійсності й типи людської поведінки.

Відтворені на сторінках «Міста» та «Невеличкої драми» персонажі з різними ціннісними орієнтаціями й життєвиявленнями дають підстави виділити декілька художніх моделей буття, представлених героями В. Підмогильного: прагматичну; модель буття як абсурду та екзистенційного вибору; модель буття (Степана Радченка) як шлях від волі до влади - до торжества інстинктів. Моделі буття героїв - це їхні уявлення про життя і ставлення до нього, вони ґрунтуються на індивідуальному, соціальному та національному досвіді. Окреслюючи ці моделі, я зосереджую увагу на духовних, психологічних, соціальних факторах і простежую взаємозв’язок системи морально-етичних цінностей кожного персонажа на індивідуальному рівні із суспільними домінантами; розкриваю особливості поглядів прозаїка на місце і роль людини в житті, смисл її діяльності, мету існування. Це дозволяє разом із актуальною філософською проблемою сенсу людського буття проаналізувати та паралельно залучити й ті інші, що тісно з нею пов’язані, зокрема: проблеми особистої відповідальності та обов’язку; конфлікту між душею й тілом, раціональним та ірраціональним, добрим і злим у людині; адаптації сільської молоді у великому мегаполісі тощо.

Художні моделі буття героїв обох романів, хоча й демонструють людину конкретної історичної епохи - 20-х років XX століття - відзначаються універсальністю, відтак легко проектуються на сьогодення й з цікавістю прочитуються нині.

Таким чином, проблема сенсу буття розглядається в даному дослідженні як одна з головних у творчості Валер’яна Підмогильного. Те, що вона постійно цікавила прозаїка, засвідчують його спроби з’ясувати насамперед «вічні» питання: для чого живе людина і як повинна жити, щоб її буття було повноцінним? Сторінки роману «Місто» рясніють численними висловлюваннями письменника про життя. Воно і «всесвітній нахаба»⁵⁷, який не знає жалю й милосердя; і «велика ковзанка» (С. 398), на якій не обходиться без жертв і втрат, «неспинний потяг» (С. 338), котрий підкоряє свого тимчасового пасажира, нав’язуючи йому правила гри, і разом з тим «широкомовна, галаслива лотерея» (С. 390), яка залишає все-таки певні шанси, хоч і дуже малі, і «постійне оновлення», в якому найважливішу роль відіграє саме особистість (С. 725). Ці своєрідні визначення - виразні докази послідовних смисложиттєвих пошуків письменника.

Філософська проблематика романів «Місто» та «Невеличка драма» сконцентрована саме в дійових особах обох творів. Кожен з героїв - це особлива точка зору на життя та призначення в ньому, це своєрідна грань у пізнанні дійсності. Слід наголосити, що поза увагою дослідників залишається, на жаль, низка другорядних персонажів. Так, Зінаїда Голубева у книжці «Український радянський роман 20-х років» зазначала, що В. Підмогильний вводить у романі «Місто» другорядних персонажів «тільки тоді, коли це потрібно для розвитку характеру головного героя»⁵⁸, а Л. Підгайний психологізм письменника вважав «одногеройним»⁵⁹. М. Васьків у праці «Український роман 1920-х- початку 1930-х років: ґенерика й архітектоніка» висловив думку, що для автора «Міста» характерна «майже повна зосередженість на одному персонажеві... «Місто» можна було б з таким самим успіхом за ім’ям головного персонажа назвати «Степаном Радченком», як, скажімо, «Миколу Джерю», «Гобсека», «Батька Горіо», «Мадам Боварі», «П’єра і Жана» тощо»⁶⁰. І все ж, на мою думку, зводити роль другорядних персонажів до суто «технічних» неправомірно. Адже такі персонажі виконують не лише службові функції, кожен з них так чи інакше причетний до розкриття ключових думок твору. Образи героїв-філософів у романах «Місто» та «Невеличка драма» якраз це й підтверджують.

Валер’ян Підмогильний у всіх творах (а не тільки в романах) приділяв зважену вагу кожному персонажеві, навіть епізодичному⁶¹. Розповідаючи дружині про творчі задуми в листі з ув’язнення на Соловецьких островах, він зазначав: «Взагалі в цій маленькій речі [повісті. - С.Л.] близько 20 дійових осіб, причому я намагався, щоб ніхто не був «на других ролях» і всі мали свій розвиток»⁶².

Художній світ В. Підмогильного відзначає широка типологія романних персонажів: герої практичні, оптимісти, самотні й соціально невлаштовані, песимісти, самозаглиблені інтелектуали, істоти раціональні та ірраціональні тощо. За характеристиками цих героїв вимальовується, по суті, шкала філософських методологій кінця XIX - початку XX століття: філософія життя, екзистенціалізм, фройдизм тощо. Безперечно, В. Підмогильний не міг не знати цих філософських течій, досить відомих і впливових у світоглядній культурі епохи. Праці Ф. Ніцше та З. Фройда у 20-ті роки в російських і національних перекладах приходили до українського читача; виник сприятливий ґрунт для розвитку й поширення психоаналізу в Україні. Вчення З. Фройда вже на початку століття було популярне в найбільших містах України, що стали справжніми центрами розвитку психоаналізу: Львові, Одесі, Києві, Харкові. У 20-ті роки виходять дослідження психоаналітиків М. Вульфа, Я. Когана, А. Халецького, І. Виноградова, Є. Молдовського, І. Залкінда й ін.

Журнали «Червоний шлях» та «Життя й революція» (Підмогильний у 1928-1929 роках входив до складу редакційної колегії) протягом 1923-1927 років опублікували такі праці: Е. Беглер «Суть та значіння науки проф. 3. Фрейда» (1923. - № 6-7); Микола Перлін «Фрейдизм і марксизм» (1926. - № 4, № 6), Степан Гаєвський «Фрейдизм у літературознавстві» (1926. - № 10), Євгеній Перлін «Знов про фрейдизм та мистецтво» (1927. - № 9), Валер’ян Підмогильний «Іван Нечуй-Левицький. Спроба психоаналізи творчості» (1927. - № 9).

Мушу уточнити: коли в першому розділі вживається поняття «прагматизм», мається на увазі не течія американської філософії ХІХ-ХХ століть, а загальна світоглядна позиція, характерна як для цілого ряду філософських вчень, так і для громадської думки та окремих людей. Прагматичний погляд на життя був властивий також марксизму, що, споріднений з економізмом та соціологізмом, у часи В. Підмогильного набував найвульгарніших форм.

Психологізм романів «Місто» та «Невеличка драма» - тісно пов’язаний з екзистенціальним світобаченням письменника. Майже всі дослідники творчості В. Підмогильного наголошують на тому, що психологізм - одна із домінантних рис його прози. Однак літературознавчих розвідок, у яких би докладно вивчалися саме художні засоби психологізму, на сьогодні обмаль. У моїй роботі звертається увагу на пошуки В. Підмогильним таких художніх засобів, які б допомогли всебічно і якомога точніше змалювати внутрішній світ героїв. Для цілісного окреслення системи персонажів обох романів прозаїк звертався до різних форм художніх характеристик: монологів, діалогів, емоційних реакцій та вчинків героїв, а їхнє також саморозкриття у «пограничних» ситуаціях та через сповідь і спогади (сповідь «мусіньки», Зоськи, Максима, згадки Марти та Степана про дитячі та юнацькі роки), портретне зображення, інтер’єр.

Важливу роль у моделюванні художніх образів В. Підмогильного відіграють діалоги. Головні герої обох романів (Степан Радченко, Марта Висоцька) розкриваються в системі діалогічних стосунків з іншими персонажами. Як правило, такі діалоги - це сутички різних думок і поглядів на життя та власне місце й призначення в ньому, адже персонажі представляють протилежні ціннісні сфери буття, займають різні життєві позиції. Так, діалоги чи монологи (роздуми Вигорського, Славенка, Безпалька, Льови) безумовно мають філософське навантаження; найчастіше в них відбиваються головні ідеї романів «Місто» й «Невеличка драма», тобто здобуває втілення концепція життя письменника Валер’яна Підмогильного. Діалоги-полеміки дають можливість читачеві під різними кутами зору подивитися на ту чи іншу соціальну або філософську проблему романів, адже В. Підмогильний змальовує осягнення істини насамперед як результат зіткнення протилежних життєвих позицій. Філософічність його інтелектуальної прози виявилася в проблемах і конфліктах, в розвиткові та зображенні характерів, одне слово, суто художніми засобами.

Глибоке й проникливе змалювання персонажів романів «Місто» та «Невеличка драма» стало можливим, як зазначалося, завдяки тонкому психологічному аналізові, майстерному відтворенню переходу із одного психологічного стану в інший, зародження й згасання почуттів, відтінків внутрішнього життя героїв, його різнохарактерних проявів і штрихів: голосу, виразу обличчя, ходи, мови тощо.

У статті «Украинская литература послеоктябрьской поры» О. Білецький, ведучи мову про психологізм роману «Місто», наголосив на питанні рецепції, на тому, що такий глибокий твір вимагає високоінтелектуального читача⁶³.

Автор однієї з перших справді фахових рецензій на твори письменника В. Юноша (псевдонім Петра Єфремова) відзначав такі важливі риси прози В. Підмогильного-початківця, як об’єктивність письма, «нахил до психологічних проблем», а також «шукання сенсу буття»⁶⁴.

Художнє осмислення Валер’яном Підмогильним питання сенсу людського буття, його виразна спрямованість на світоглядно-філософські проблеми робить романи актуальними й сьогодні, в часи загострення смисложиттєвого вибору. Наявність філософської проблематики, що органічно поєднується в романах з епічним началом, звернення до морально-етичних тем у загальнолюдському вимірі, відповідно узагальнена інтерпретація конфліктів - ці риси романів «Місто» та «Невеличка драма» дають усі підстави віднести їх до філософської прози, відтак і до прози інтелектуальної. На доказ цього свідчать ґрунтовна обізнаність В. Підмогильного із працями вітчизняних і зарубіжних мислителів, неодмінна наявність персонажів- протагоністів (Вигорський, Максим, Льова Роттер) та постійних дискусій, прихованих алюзій і цитувань, а з другого боку, певна послабленість фабульності та деяка схематизація персонажів (особливо в романі «Невеличка драма»).

У розмові з авторкою дослідження відомий літературознавець Валерій Шевчук наголосив на тому, що «проза В. Підмогильного не інтелектуальна, а виразно філософська. Назагал, інтелектуальною прозу звемо таку, у творенні якої бере гору розум, а не почуття, хоча останнє може виключатися. Героєм стає мисляча особистість, ведуться інтелектуальні розмови, осмислюються ситуації тощо. Філософська проза зумовлює структурне бачення світу та людини, універсальних картин того світу та людей, витворених у певній філософській системі. Так, інтелектуальною можна назвати прозу В. Винниченка, передусім романічну, але в «Сонячній машині» маємо зразок соціальної утопії - це вже філософська проза. В. Підмогильний у межах екзистенційного мислення створював свої твори здебільшого, як мисленне бачення певних структур життя - це слідно в романах «Місто», «Невеличка драма», а особливо в «Повісті без назви». Філософськими можна назвати і його повісті «Остап Шаптала» й «Третя революція».

Досліджуючи художні моделі буття героїв у романах «Місто» й «Невеличка драма», я простежую при цьому, наскільки кожна з них живуча й перспективна, що в підсумку чекає на «втілювача» тієї чи іншої моделі, як бачить автор процес творення системи духовних цінностей, її вплив на формування людини своєї епохи, а також аналізую зміни в світогляді персонажів цим впливом і в результаті пізнання себе, світу й людей у цьому світі.

Цілісний аналіз феномена буття героїв романів «Місто» та «Невеличка драма» дає можливість з’ясувати специфіку світобачення самого автора. Валер’ян Підмогильний (особистість інтровертного типу світосприйняття) неодноразово зазирав насамперед у свою душу, практично втілюючи гасло Г. Сковороди «пізнай себе», «поглянь у себе», замислювався над сенсом власного життя, про що розповідають його нечисленні листи до Євгена Плужника. В одному з листів Валер’яна Підмогильного до поета від 7 травня 1926 року, написаному під час відпочинку на Південному березі Криму в Лівадії, знаходимо його міркування про внутрішній кризовий стан: «Чекаю, любий, від Вас листа. Не забувайте мене, людини, що не вміє жити. Це якісь відбуваються у мені процеси, якийсь, може підсвідомий, психологічний злам. Я думаю, що те, що має бути в моїй голові, буде вищий етап, буде розвиток, а не деградація. Мені приємно Вам про це казати. Може, мені тільки здається, але здається, що заходить у мене теплінь. Може, хвилинний настрій? Через цю кризу, яка почалася зимовим тупим невдоволенням і яка, я хочу вірити, є криза в позитивному розумінні - і не дає мені, Євгене, писати. Самі знаєте, для цього треба ясність і ясність у самому собі».

Роздуми над феноменом людського буття, над кардинальною зміною морально-духовних цінностей, яку зумовлювали суспільно-економічні перетворення 20-х років, знаходимо як на сторінках художніх творів, так і в щоденникових записах українських письменників - сучасників В. Підмогильного. Так, Михайло Івченко 21 серпня 1925 року занотував у своєму щоденнику: «На сьогодні йде нова велика доба. Вона непомітно міняє всю духовну консистенцію людини. Тому й завдання культури мусить змінитись, і воно таки міняється. І мистецтво, й література на сьогодні мусять розробляти й творити нашу культуру. Маємо багато різних дисциплін із різних галузів знання, але самої головної не маємо - як треба жити, як цьому навчитися, як цього досягти. І література повинна цими справами займатись»⁶⁵.

Т. Андрійчук у роботі «Гуманістично-екзистенціальні мотиви в творчості М. М. Коцюбинського (спроба історико-філософського дослідження)» неодноразово наголошувала, що «...антропологічна проблематика, увага передусім до внутрішнього світу людини, до розгадування таємниці власного «я», до пошуків сенсу буття та призначення людини в світі є провідною в українській філософії»⁶⁶. «Література-як-філософія виробляє своїми засобами узагальнене «поняття» людини та сенсу її буття. Вся образна побудова твору організується цим поняттям через категоріальні альтернативи життя-смерть, сенс-абсурд, щастя-страждання, добро-зло. Вписуючи своїх героїв у простір цих категорій, письменник через фрагментарність зображення буття виходить на проблеми всезагальності»⁶⁷. Суголосні думки знаходимо і в дослідженні Н. Михайловської «Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософування в українській літературі XIX - першої половини XX ст.». Аналізуючи світоглядні позиції Валер’яна Підмогильного, авторка в підсумку зазначила: «...Національна ментальність - головна підвалина його світогляду, джерело творчості. Письменник, власне, продовжує найкращі традиції й екзистенційно-кордоцентричне спрямування вітчизняної філософської думки»⁶⁸.

Із цим не можна не погодитися, як і з слушними висновками С. Павличко, яка, високо оцінюючи твори В. Домонтовича та В. Підмогильного, написані в 20-ті роки, зараховує їх до «нової прози, інелектуальний дискурс якої виявився цілком модерним, співзвучним з філософськими та інтелектуальними шуканнями європейської модерної літератури»⁶⁹.

Художній пошук Валер’яна Підмогильного, його прагнення знайти відповіді на головні питання людського буття за драматичних обставин творення нового світу органічно вписалися в українську філософську традицію та досвід західноєвропейської філософії й літератури.

Примітки

¹ Мельник В.О. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини XX ст. - К., 1994. -С. 303.

² Див.: Михайленко І. Фронти в белетристиці. Враження з художньої прози по українських журналах // Критика. 1930. - № 10.

³ Лист В. Підмогильного до Є. Плужника від 12 листопада 1929 р. // Бахмєтєвський архів. - Ф. 324. Оскільки матеріали Є. Плужника ще не підготовлено до наукового використання, вказую лише номер фонду. При цитуванні листів В. Підмогильного до Є. Плужника повністю зберігаю авторське написання, лише пунктуацію уніфікую за сучасним правописом.

⁴ Єфремов П. Про роман Підмогильного «Місто» // Плуг. - 1928. - № 9.

⁵ Єфремов С. Валер’ян Підмогильний // Єфремов С. Історія української літератури. - К.: Феміна, 1995. - С. 661--666.

⁶ Мусь М. «Місто» // Робітничий журнал. - 1928. - № 6.

⁷ Ніковський А. Про «Місто» В. Підмогильного // Життя й революція. - 1929. - № 10.

⁸ Степняк М. Очерки современного украинского романа // Красное слово. - 1929. - М 4.

⁹ Ніковський А. Про «Місто» В. Підмогильного. - С. 109.

¹⁰ Степняк М. Очерки современного украинского романа. - С. 96.

¹¹ Лакиза П. Історія одної кар’єри // Молодняк. - 1929. - № 2,4,5.

¹² В.П. Хіба це місто? // Літ. газ. - 1929. - 15 березня.

¹³ Доленго М.В. Підмогильний «Місто» // Гарт. - 1928. - № 10.

¹⁴ Колесник П. Валеріян Підмогильний (Критичний і мистецький нарис. - Харків: ДВУ, 1931.

¹⁵ Л. К-ський. Студенти про «Місто» В. Підмогильного // Молодняк. - 1929. -№ 1.

¹⁶ Лісовий П. Місто // Культура і побут. - 1928. - 26 трав.

¹⁷ Мотузка М. Село й місто в творчості В. Підмогильного // Критика. - 1929. - № 6.

¹⁸ Музична А. Творча метода В. Підмогильного // Червоний шлях. - 1930. - № 10.

¹⁹ Н.Ф. В. Підмогильний: Місто // Пролетарська правда. - 1928. - 13 черв.

²⁰ Підгайний Л. Місто В. Підмогильного. Роман // Літ. газ. - 1928. - 13 черв.

²¹ Хуторян А.В. Підмогильний: Місто // Пролетарська правда. - 1928. - 25 трав.

²² Чирков Н. Пидмогильный В. // Литературная Энциклопедия: В 11- ти томах. - М., 1934. - Т. 8.

²³ Якубовський Ф. На шляху до роману // Глобус. - 1928. - № 24.

²⁴ Л. К-ський. Студенти про «Місто» В. Підмогильного. - С. 113.

²⁵ С[ергій]. П[илипен]ко. В. Підмогильний. Місто // Службовець. - 1929. - № 34-35. - С. 24.

²⁶ Письменники у пролетарського студенства (Збори ІНО) // Літературна газ. - 1929. - 15 берез.

²⁷ Костюк Г. Валер’ян Підмогильний // Підмогильний В. Місто. - Нью- Йорк, 1954 / Післямова, біографічна та бібліографічна довідки Г. Костюка.

²⁸ Чернова-Животко О. Роман «Місто» Підмогильного (Враження і висновки) // Свобода. - 1955. - 12 квіт. - Ч. 69.

²⁹ Шерех 10. Людина і люди: «Місто» В. Підмогильного // Шерех Ю. Не для дітей. Літературно-наукові статті і есеї. - Нью-Йорк, 1964.

³⁰ Голубева 3. Український радянський роман 20-х років. - X., 1967.

³¹ Ласло Куцюк М. «Місто» В. Підмогильного і французький роман XIX століття // Ласло-Куцюк М. Шукання форми. - Бухарест: Критеріон, 1980.

³² Тарнавський М. Невтомний гонець в майбутнє // Слово і час. - 1991. - № 5. - С. 56-63.

³³ Мовчан Р. В. Підмогильний // Письменники Радянської України. 20-30 роки. - К.: Радянський письменник, 1989; Проза Валер’яна Підмогильного. Доля. Людина. Стиль // Дивослово. - 2000. - № 1. - С. 52-56; Підмогильний - перекладач // Українська мова та література. - 2001. - Лютий. - Число 5. - С. 1-2; Український модерністичний роман: «Місто», «Невеличка драма» В. Підмогильного // Дивослово. - 2001. - № 2. - С. 11-14.

³⁴ Див.: Павличко С. Дискурс українського модернізму в українській літературі. - К.: Либідь, 1997.

³⁵ Шевчук В. Екзистенціальна проза В. Підмогильного // Підмогильний В. Місто: Роман та оповідання. - К.: Веселка, 1993.

³⁶ Коломієць Л. Особливості поетики художньої прози В. Підмогильного: Дис. ... канд. філ. наук: 10. 01. 08. - К., 1992.

³⁷ Ковальчук О. «Ідеологізоване» тіло як фактор буття (Версія Валер’яна Підмогильного) // Сучасність. - 1997. - № 7-8. - С. 198-200; Своєрідність картини світу у прозі В. Підмогильного // Сіверянський літопис. - 2000. - № 4. - С. 65-68.

³⁸ Гриценко О. L’etranger у ролі попутника // Всесвіт. - 1991. - № 7.

³⁹ Матющенко А. Світло і тіні «Міста» // Прапор. - 1990. - № 7.

⁴⁰ Дуб К.С. Українська новела 20-30-х років XX століття (М. Хвильовий, В. Підмогильний): Спецкурс. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1998.

⁴¹ Дробот І. «Темний континент» Валер’яна Підмогильного // Маґістеріум. Літературознавчі студії. Випуск другий. - Київ: Педагогіка, 1999. - С. 40-46.

⁴² Щітка Л. Степан Радченко: спроба психоаналізу творчості (Роман В. Підмогильного «Місто») // Маґістеріум. Літературознавчі студії. Випуск другий. - Київ: Педагогіка, 1999. - С. 93-97.

⁴³ Кудря Г. Фройдизм у творчості В. Підмогильного // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 1. - К., 2000. - С. 77-81; Кудря Г.М. Психоаналітичний дискурс у творчості Валер’яна Підмогильного // Актуальні проблеми літературознавства. - Т. 10: Збірник наукових праць / Наук. ред. проф. Н.І. Заверталюк. - Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2001. -С. 133-142; Кудря ГМ. Художні пошуки Валер’яна Підмогильного: концепція людини, риси національної ментальності. Дис. ... канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. - X., 2001.

⁴⁴ Tarnawsky М. Between reason and irrationality: The Prosse of Valerijan Pidmohylnyj. - University of Toronto Press: Toronto. Buffalo. London. - 1994.

⁴⁵ Мельник B.O. Суворий аналітик доби. В. Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози І половини XX століття. - К., 1990.

⁴⁶ Михайленко І. Фронти в белетристиці. Враження з художньої прози по українських журналах // Критика. - 1930. - № 10. - С. 110-128.

⁴⁷ Шерех Ю. Білок та його забурення // Шерех Ю. Друга черга. Література. Театр. Ідеології. - Сучасність, 1978.

⁴⁸ Фролова К. Одухотворене життя // Підмогильний В. Невеличка драма. - Дніпропетровськ, 1991.

⁴⁹ Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К.: Либідь, 1997.

⁵⁰ Див.: Сеник Л.Т. Український роман 20-тих років: проблема національної ідентичності: Дис... д-ра філол. наук: 10.01.02 - Львів, 1994. - 323 с.

⁵¹ Див.: Актуальні проблеми літературознавства. - Т. 10: Збірник наукових праць / Наук. ред. проф. Н. І. Заверталюк. - Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2001.

⁵² Див.: Пашник О.В. Онтологічні й культурно-історичні універсали в українській прозі 20-30-х рр. XX ст.: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. - Х., 2006.

⁵³ Див.: Зборовська Н.В. Психоісторія новітньої української літератури: проблеми психосемантики і психопоетики: Дис. ... д. філол. наук: 10.01.01. 10.01.06 / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. - К., 2007. - 473 с.

⁵⁴ Див.: Зборовська Н. Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури. - К.: Академвидав, 2006.

⁵⁵ Див.: Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція. - К.: Академвидав, 2004.

⁵⁶ Див.: Васьків М.С. Український роман 1920-х - початку 1930-х років: ґенерика й архітектоніка. - Кам’янець-Подільський, 2007.

⁵⁷ Підмогильний В. Місто // Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 359. (Далі в тексті будемо посилатися на це видання, вказуючи лише сторінки).

⁵⁸ Голубева 3. Український радянський роман 20-тих років. - X. - С. 132.

⁵⁹ Див.: Підгайний Л. Місто В. Підмогильного. Роман // Літ. газ. - 1928. - 13 черв.

⁶⁰ Васьків М. С. Український роман 1920-х - початку 1930-х років: ґенерика й архітектоніка. - С. 92.

⁶¹ Див.: Осшровська А.С. Про форми вираження авторської свідомості у новелі В. Підмогильного «В епідемічному бараці»// Там само. - С. 75: «Аналіз новели [«В епідемічному бараці» - СЛ.] дає можливість зробити висновок про те, що всі герої у творі є рівноправними, новелі характерна поліфонічна єдність. Взаємовідношення героїв (їх свідомостей, світоглядів), точки зору героїв і автора об’єднуються у єдність певної духовної події».

⁶² Підмогильний В. Листи з Соловків // Вітчизна. - 1988. - № 2. - С. 99.

⁶³ Див.: Белецький О. Украинская литература послеоктябрьской поры // Білецький О.І. Літературно-критичні статті / Упоряд., авт. приміт. М.Л. Гончарук. - К.: Дніпро, 1990.

⁶⁴ Юноша В. Поет чарів ночі // Вир революції. - 1921. - С. 98.

⁶⁵ Івченко М. Щоденник // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Ф. 109. - Од. зб. 110. - Арк. 20 (далі ІЛ).

⁶⁶ Андрійчук Т. В. Гуманістично-екзистенціальні мотиви в творчості М.М. Коцюбинського (спроба історико-філософського дослідження): Автореф. дис. ... канд. філософських наук: 09.00.03. - Дніпропетровськ, 1993. -С. 12.

⁶⁷ Там само. - С. 14-15.

⁶⁸ Михайловська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософування в українській літературі XIX - першої половини XX ст. - Львів, 1998. - С. 143.

⁶⁹ Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К.: Либідь, 1997. -С. 173.