Українська література - статті та реферати

Життєвий і творчий шлях Лесі Українки

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Справжнє ім’я — Лариса Петрівна Косач. Народилася в м. Новоград-Волинському в дворянській родині. Батько — адвокат, мати — письменниця, відома під псевдонімом Олена Пчілка. Родина мешкала у Луцьку та Ковелі. Лариса зростала напрочуд здібною: 4 роки добре читала, у 5 років написала листа своєму дядькові М. Драгоманову. Найбільше гралася із братом Михайлом, їх навіть називали одним ім’ям — «Мишолосія».У 1881 році Леся застудилася (під час Водохреща в Луцьку дівчина так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді) і тяжко захворіла на сухоти, недуга не полишала ї більше ніколи. Освіту здобула самотужки, за допомогою батьків. Іноді цілий місяць доводилось лежати в гіпсі, в «липучих кайданах», як казала вона сама. Проте була надзвичайно здібною : грала на фортепіано, складала музику, рано почала писати вірші, у 19 років для молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів», що 1918 року був виданий як підручник для національної школи.

Події особистого життя залишили слід у творчості Лесі Українки. Є серед інтимної лірики поетеси низка віршів, звернених до Нестора Гамбарашвілі, стосунки з яким, за твердженням деяких біографів, «були більш ніж дружніми». Про це начебто свідчила й Ольга Петрівна, Лесина сестра, з якою її єднала особлива духовна близькість Особливого, життєдайного значення для життя та творчості Лесі Українки набуло спілкування з Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася в Криму під час чергового лікуванням Через шість років після смерті Сергія, коли Лесі виповнилося тридцять шість років, вона зустріла Климента Квітку, музикознавця і збирача народного фольклору, з яким пізніше одружилася.

Через важку хворобу Лесі доводилося їздити на лікування до Єгипту, в Крим, Грузію, але це не давало належного результату. Поетеса померла в м. Сурамі (Грузія), прожила лише 42 роки, 33 з них працювала на літературній ниві. Похована на Байховому кладовищі в Києві.

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі, який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.

Тематично багату її лірику умовно можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. У поетичній спадщині Лесі Українки домінують патріотичні мотиви, бо духовна єдність з народом, глибокі національні почуття будили в душі письменниці протест проти соціального й національного гноблення України. Окрім того, поетеса порушує у своїй ліриці питання ролі і призначення поета та поетичного слова, філософські питання буття. Мотив вияву палкої любові до рідної землі; пейзажна й інтимна лірика - це високохудожні твори, які хвилювали і хвилюватимуть читачів. У деяких творах її помітні впливи Т. Шевченка, П. Куліша, М. Старицького, Г. Гейне.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в світі зневолених(«Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом.

Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.

«Одержима» (1901). Канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять антитезу до постави Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»).

У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок - неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення. У драмі «Руфін і Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму.

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.

Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.