Українська література - статті та реферати

Тема поета і поезії у ліриці Лесі Українки

Всі публікації щодо:
Українка Леся

У поезіях «Як я люблю оці години праці», «Пророк», «Слово, чому ти не твердая криця?» Леся Українка розкриває проблему призначення поета і поезії. Поетеса розуміє, що поет повинен бути не тільки глашатаєм і речником народу, а й його проводирем. Поет - це голос самого народу. У праці на благо народу - щастя й призначення поета. Так чи інакше , митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним ідуть. Тому на ньому лежить величезна відповідальність за долю інших.

Усвідомлюючи все це, Леся Українка створює Поему «Давня казка», де розробляє тему служіння народові в час боротьби проти поневолювачів. Скориставшися з перемоги своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар Бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. Спалахнуло повстання. Могутньою духовною силою в цей час постають слово поета, чиї пісні відтворюють найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. Саме в ньому витворено образ народного поета-громадянина. Він не спокушається на золото, що йому пропонував в обмін на вільне слово пан Бертольдо, не лякається в’язниці

Попри те, що за життя поета його мрія про вільне життя народу не здійснилася, люди довго пам’ятали його. Твір пройнятий оптимізмом, є закликом до соціального і національного визволення

У вірші «Слово, чому ти не твердая криця» своє поетичне слово Леся порівнює зі зброєю, крицею, безжалісним мечем, що здіймає вражі голови з плеч.

У поезії «Ритми» вона порівнює свої бойові слова з морським прибоєм, з високими валами хвиль:

Промінням ясним, хвилями буйними

Вражайте, ріжте, навіть убивайте,

Не будьте тільки дощиком осіннім,

Палайте чи паліть, та не в’яліть

Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок - неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення.

У 1898 р. Леся Українка написала твір «На столітній ювілей української літератури», в якому оспівала українських поетів. Це не лицарі, увінчані лаврами, а переслідувані борці за народні інтереси.

Леся Українка славить тих, хто запалює іскру боротьби. Вона оспівує невмируще слово Шевченка, порівнює його з полум’ям, якого ніхто не може погасити.