Українська література - статті та реферати

Яків Мех: герой без героїзму «Століття Якова» Володимир Лис

Всі публікації щодо:
Літературознавство

У самій назві твору «Століття Якова» закладено образ часу - століття. Головний герой роману Яків Мех (по-вуличному Цвіркун) не просто прожив сто літ на цій землі. Він зумів провести їх в одному селі, утверджуючи своїм існуванням одвічну селянську правду - драматичну, жорстку й мозольну. Із цього середовища його вилучали тільки виняткові обставини, як-от брак праці або суспільна повинність - мобілізація до війська, війна. Суспільні катаклізми ХХ сторіччя брутально виривали його з коріння, ніби бадилину. Проте Яків знову повертався й вростав у свою землю. Саме через те зумів пережити всі напасті, які випали йому на життєвому шляху. Зумів пережити століття.

Аби вижити, Яків стає на «прю» зі своєю епохою. Фактично він змушений боротися супроти історії. І це засадничий парадокс роману. Адже персонаж не належить до людей героїчного чину. Селянський син і сам селянин, він радше схильний пасивно переносити ті зміни долі. Зазвичай Яків не бунтує й не протестує проти загальних правил чи норм - ані морально-звичаєвих заповідей, за якими живе його волинське село, ані накинутих владою (довоєнною польською чи повоєнною радянською, чи навіть сучасною вкраїнською) законів і повинностей. Він нічим особливим не виділяється із загалу. Проте сама епоха раз у раз наздоганяє героя й переслідує його. А позаяк це повторюється багатократно й регулярно, то складається враження, ніби Яків весь час перебуває у смертельному поєдинку.

Тактика виживання, яку обирає Яків, продиктована натуральним привілеєм - зберегти власне життя і свою родину. Цілком практичний і традиційний мотив як на селянську психологію. Пережити всяку владу, витримати тиск зовнішніх обставин - надзавдання Якова Меха. За будь-яку ціну. Це й окреслює єдино можливу лінію поведінки - балансування на межі, пильнування власних інтересів та інтересів близьких без ширшої участі в суспільних подіях. Владу зображено лише як зовнішнє зло, що нагло втручається в долю героя. У найгостріших моментах вона показує свою силу, вриваючись у спокійне й розмірене життя волинських селян.

Яків принципово не налаштований на протистояння. Навпаки, він визнає вищість влади й підкоряється. Тактика героя гнучка, він ухиляється від радикальних рішень. Проте в екстремальних ситуаціях конфлікт із владою неминучий - тією мірою, якою він може відвернути смертельну небезпеку. Характерно, що Яків, який не вбиває на війні, чинить це в мирних умовах: уперше стріляє в упівця, підозрюючи його ймовірну зраду, удруге - уже в наш час знищує «власника» Оленки-приблуди. З іншого боку, герой нерідко балансує на межі компромісу й зради, служби й колаборантства. Якими моральними критеріями він керується? Так само нечіткими й гнучкими. Свідомість Якова перебуває в стадії становлення: це цікавий і контроверсійний процес, якщо його відстежувати впродовж цілого життя персонажа, як це робить автор.

Узагалі автор дуже вдало моделює тип героя з традиційною сільською ментальністю й відповідною системою цінностей. Лінія поведінки Меха не запрограмована. Вона спонтанна, інтуїтивна. Тут напрошується аналогія персонажів Уласа Самчука: згадати хоча б його «Волинь» чи «Марію». Прив’язаність до землі й родини визначає вдачу таких героїв. Яків Мех, щоправда, іноді виявляє характер, але винятково - у гострих, надривних життєвих ситуаціях. Можна спостерегти, що ці дії переважно не є його ініціативою, а радше реакцією на зовнішні подразники.

Автор вдало моделює спосіб світосприйняття свого героя, удаючись до його внутрішніх монологів та неквапливих і влучних оцінок життя. Нас підкупляє не стільки влучність, скільки органічність таких характеристик. У них - весь Яків із його сільською ментальністю й практичним досвідом, із зовнішньою грубістю та внутрішньою бентежністю й тривожними передчуттями. Сферу емоційного життя Володимир Лис описує без літературних дзеньків-бреньків, вона оперта на подієвості й гранично ощадлива в описах. Тому й внутрішня чуттєва напруга персонажа передається через опис його почуттів. Адже відомо, що селяни рідко говорять про себе й не схильні до аналізу власних душевних переживань. Значно охочіше вони проектують свої відчуття на певні традиційні сюжети - любові, радості, тривоги, ревнощів, заздрощів. Саме так відчуває світ Яків Мех. І автор влучно передає таке світосприйняття, як хоч би в метафорах: «Хтось крутив важезні жорна думок у його бідній голові»; «Ніч вдивлялася у нього стооким невидимим звіром, несла крадькома у чорній торбі сотню, а може, й тисячу звіренят, здатних рознести довкола біду»; «Добував слова, ніби упущене відро з глибокого колодязя».

Коли оцінювати роман «Століття Якова» з погляду морально-етичного, неминуче наштовхнемося на проблему головного героя. Якою мірою його можна вважати втіленням морального ідеалу? Очевидно, що доведеться починати з резонних застережень. Адже Яків не є активним репрезентантом провідних історичних подій своєї епохи. Він не революціонер чи націоналіст. Це не героїзм чину, а героїзм тривання, виживання, терпіння. Яків - не герой історії, він - її свідок. Пристосування до обставин часом нагадує вегетування рослини. А втім, хто знає, чи така життєва постава не стає для Якова рятівною в драматично-трагічних умовах його історичної доби. Тут радше маємо справу з постійністю й тривкістю персонажа, з терпінням, яке гартує, проте не ламає його. Звідси слушність авторових алюзій стражденної долі: чи тоді, коли натякається на апостола Якова, чи коли виникає асоціація самого Ісуса Христа, як-от у яскравій прикінцевій сцені несення хреста (аналогія хресної ходи).

Апогеєм протистояння героя й епохи невипадково стає Друга світова війна. В її інтерпретації В. Лис виразно опонує радянським історіографам та донині чинним стереотипам війни, які визначають масову свідомість наших співгромадян. Адже й часові рамки війни, і її смислове наповнення та ідеологічні акценти, поставлені в романі «Століття Якова», явно суперечать хрестоматійно відомій версії. Для Якова та його земляків ця страхітлива подія почалася не 1941 року, а таки 1939 року, коли їх було мобілізовано в польське військо. А завершилася не з переможними салютами над Кремлем 1945 року, бо ще кілька літ в Україні тривала кривава боротьба з тоталітарною сталінською владою. Щоправда, від цього війна не перестала бути «вітчизняною» для персонажів твору, так само, як і для їхніх реальних прототипів із Волині, Галичини чи Буковини. Просто смисл поняття батьківщини тут виявляється радикально відмінним від того, який нав’язувала свого часу пропаганда.

Згаданий вище чинник новизни в інтерпретації історичних подій задовольнить інтерес читача до пізнання історії крізь призму художнього тексту, а також забезпечить інтригу читання. Адже добрий історичний роман пропонує саме такий, палімпсестний підхід до минулого, виокремлюючи та висвітлюючи в ньому те, що досі лишалося з певних причин затіненим. На відміну від програмного, ідеологічно заанґажованого погляду попередників, В. Лис створює образ Другої світової війни як не- керованої стихії, виверження всесвітнього зла, тотальної катастрофи, що загалом відповідає світовідчуттю звичайної людини на війні.

Таке розуміння проблеми логічно переносить письменник на свого героя. Доля Якова Меха прикметна як феномен «маленького українця» - сірої, пересічної людини, котра, як виявляється, має свої секрети виживання. Із позицій селянської ментальності герой таки осягнув мету, себто зумів «переграти» владу, лишитися в живих, а головне - продовжити свій рід. Саме таку оцінку пропонує письменник, ведучи читача драматичними меандрами життєвої дороги персонажа до його сторічного ювілею.

У чому перемога Якова Меха? Він забезпечив спадкоємність і тривалість роду. А через це традицію українства - хай і в селянській його відміні. У страхітливому герці герой втрачає дружину і двох дітей. Проте він усе ж виховує доньку й сина, чим уможливлює подальшу історію роду Мехів - усупереч долі.

Головний герой приваблює щирістю своєї постави. Вона не тільки не виключає помилок і недоліків, а, навпаки, їх передбачає. Тим паче, що в моделі романного часу В. Лис зумисне створює великі дистанції (завдовжки до 60-70 літ) - від наших днів до ретроспекції молодих літ Якова. Ці великі історичні відстані потрібні авторові, аби переконливіше показати контраст протилежностей, хвилинного, змінного, тимчасового та тривкого й принципового у виборі Якова. Часові дистанції романної оповіді дозволяють споглядати минуле з усвідомленням його сутності, а не суєтності. Щира самооцінка Якова, що межує з передсмертною сповіддю, надає симпатичних тонів сильним і слабким сторонам його характеру.

Герой роману В. Лиса став паном часу, бо прожив сто літ, обійшовши на життєвій дистанції багатьох своїх ворогів та опонентів. Однак він став також бранцем часу, позаяк пережив свою дружину й дітей, не осягнувши повноти земного щастя. Чи ж можна в цьому житті, хай навіть столітньому, знайти ідеальну рівновагу, що дасть гармонію відносин із Часом? Про це й не тільки про це роман В. Лиса.

Проникливий читач роману, осмислюючи сюжетні перипетії Якова чи інших персонажів твору, неодмінно замислиться й над повчальністю цих людських доль. Істотною суперечністю, яку спостерігає автор, є невиразність і недоокресленість національного характеру українців як окремого народу. Звісно, автор не говорить про це безпосередньо, лише показує за допомогою промовистих епізодів, що наводять нас на роздуми. Упродовж XX століття українці продовжують бути об’єктом і матеріалом історії. Хто, власне, Яків Мех? Його постійне маневрування й бажання понад усе вижити притлумлює в героєві національну ідентичність. Він лояльний щодо будь-якої влади: охоче служить у польському війську, як остарбайтер працює на нацистську Німеччину, пізніше змушений стати гарматним м’ясом Радянської армії. Чудом виживши у війні, підтримує вояків УПА, аби вже через кілька літ на публічному процесі «засуджувати» їх.

У цьому контексті не менш цікаві й інші персонажі. Одруження Якова з польською шляхтянкою Зосею, попри романтичний пафос великого кохання, - промовистий жест національної асиміляції героя. Щоправда, історія ця відгонить надуманістю, на відміну від інших колізій твору. За версією В. Лиса, Зося не тільки зреклася свого шляхетства й стала пересічною селянкою, а й вивчила українську, виховуючи своїх дітей у місцевих волинських традиціях. Красиво, звісно, хоча не вельми переконливо. Інший персонаж, син Артем, - чоловіча надія роду Мехів - так само легко асимілюється, коли виїздить до Росії і виховує своїх дітей в іншій культурі. Що вже й казати про контроверсійну постать «приблуди», котра символічно проектується на роль найпізнішої дитини Якова Меха. Спершу вона - російськомовна Альона, яка поступово перетворюється під благотворним впливом діда-рятівника в сумирну Оленку, дарма що перегодом знову тікає до міста й «розчиняється» в ньому. Одним словом, напрошується висновок про нестійку, ситуативну національну ідентичність, що визначає поведінку героїв роману «Століття Якова». Хоча, ніде правди діти, саме така настанова допомагає персонажам В. Лиса вижити, уникнути неминучих конфліктів доби чи принаймні пом’якшити удари долі.

Письменник зображує традиційний національний трикутник ХХ століття: українці - поляки - росіяни. Позиція наших земляків, змушених існувати в бездержавних умовах, явно вразлива. Українці - автохтони, терплячі й пасивні. Вони можуть повстати в обороні своєї правди, та тільки в екстремальних умовах - під тиском обставин, відповідаючи на репресії й тотальне винищення, як це сталося в повоєнній боротьбі УПА. Але більшою мірою вдаються до нівеляції та асиміляції. У цьому водночас і ущербність героїв, і їхня феноменальність. Таким чином на прикладі своїх персонажів В. Лис діагностує непросту проблему становлення національної ідентичності. Цей процес триває досі.

«Століття Якова» - справді зрілий твір, причому в багатьох смислах. Постать головного героя вдало уособлює драми й трагедії XX століття, а також доволі чітко діагностує українську версію новітньої історії. Із літературного погляду роман приваблює ощадливим і виразним стилем, небагатослівністю, автентичною мовою - словом, добре засвоєними уроками класики.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.