Українська література - статті та реферати

«Століття Якова» Володимира Лиса: масова чи елітарна література?

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Однією з помітніших літературних подій 2010 року стала поява роману Володимира Лиса «Століття Якова». Книжці В. Лиса було «видано» направду високий «аванс». За версією експертів «Коронації слова», її визнано не просто кращою книжкою року - кращою книжкою десятиліття. Високу оцінку твору дала О. Забужко: «Тепер, після «Століття Якова», склад «першого ешелону» сучасної української літератури доведеться переглянути - адже твори такого епічного масштабу й густини нечасто пишуться не тільки в Україні...»

Захоплених відгуків критики не бракувало. Є. Баран твердив, що «Століття Якова» є «не просто найкращою українською прозовою книгою останнього десятиліття. Це той камертон, по якому рівнятимемо свої здобутки і втрати». І далі: «Ця книга перевертає уявлення про сучасну українську прозу, про штучні піарівські бренди у ній, й показує, що справжньою непроминальною цінністю у ній залишається Автор, який уміє виповісти Життя, надаючи йому універсального біблійного звучання. Таким Автором відбувся Володимир Лис».

Та якщо не брати до уваги літературні рейтинги і премії, то яке місце «Століття Якова» реально насідає в актуальній українській літературі? Чи не варто спробувати оцінити останній роман Володимира Лиса відповідно до чітких літературознавчих критеріїв, а не за суб’єктивними чинниками? Певно, варто.

Роман В. Лиса «Століття Якова» читається швидко і ненав’язливо, не потребуючи особливих інтелектуальних зусиль. Те, що його видавнича історія пов’язана з харківським книжковим «Клубом Сімейного Дозвілля», - також показовий момент. Адже його адресатами наперед визначаються найширші читацькі верстви. І в цьому контексті виразно постає проблема про місце твору в літературній ієрархії. Чи є «Століття Якова» зразком масової літератури? Принаймні видавці уявляють його саме так, пропонуючи доволі високий (як на українські мірки) початковий наклад - 5 тисяч. Але реально відповідь на питання про належність твору до маскульту видається все ж таки негативною. Зазвичай масову літературу (синонімічний термін «популярна література») трактують як «сукупність популярних творів, розрахованих на читача, не залученого (або мало залученого) до художньої культури, невимогливого, що не володіє розвиненим смаком, не бажає або не здатний самостійно мислити і оцінювати твори, що шукає у друкованій продукції головним чином розваги». Подібна література обслуговує читача, чиї уявлення про життєві цінності, про добро і зло вичерпуються примітивними стереотипами, тяжіють до загальновизнаних стандартів. Саме щодо цього вона є масовою.

До найхарактерніших характеристик масової літератури належить антипсихологізм: герої паралітератури, як правило, не мають характеру, психологічної індивідуальності, «особливих прикмет»; це своєрідна «фікція особистості». Таких персонажів від героїв високої літератури і белетристики відрізняє крайній схематизм: живі люди мало значать для такої літератури, вона більше цікавиться розгортанням подій, де людині відведена роль засобу. Якщо приміряти цю рису до роману Володимира Лиса, то можна побачити першу найсуттєвішу відмінність. Його твір відзначається достойним рівнем психологізму - читача зацікавлює не стільки ланцюг зовнішніх подій, скільки внутрішній світ старого Якова. Щодо цього В. Агєєва підкреслює, що В. Лис «написав роман майже реалістичний - психологічно дуже переконливий. Виявилося, що якраз реалістична розповідь про людину у вирі реальної історії - одна з найбільш захопливих книжок, з-поміж написаних в Україні за останні роки».

Відсутність характерів паралітература компенсує динамікою, нагромадженням неймовірних, фантастичних, майже казкових подій. Основний акцент масової літератури зміщений на царину сюжету - різноманітних колізій, інтриг, пригод. Життя Якова Меха сповнене дуже різних подій - часто психологічно напружених, подекуди драматичних чи й трагічних, але їх не можна кваліфікувати саме як пригоди. Це більш чи менш звичайні життєві ситуації, які автор змальовує яскраво і цікаво. Інші риси маскультури (зокрема, нижчого її різновиду - кітчу): спрощена подача проблематики; опора на стереотипні образи, ідеї, сюжети; зорієнтованість на філістера, чиє життя минає нудно і одноманітно. Композиція роману Володимира Лиса вочевидь ускладнена і її не можна трактувати як необхідну для маскультури «спрощену подачу проблематики».

Американський вчений Дж. Кавелті трактує масову літературу як «формульну», таку, що тяжіє до стереотипів: вона виражає «ескапістські переживання» людини, відповідаючи прагненню «більшості сучасних американців і західноєвропейців» втекти від життя з його одноманітністю, нудьгою і повсякденним роздратуванням, потребу в образах упорядкованого буття і, головне, у розвазі. Ці читацькі запити, вважає вчений, задовольняють шляхом насичення творів мотивами небезпеки, невизначеності, насильства і сексу. Відповідно до цього, щодо «Століття Якова» можна стверджувати, що розважальний потенціал не є визначальним показником цього роману. Він більше кличе до роздумів і співчуття, ніж провокує втечу від буденності.

«Формульність» масової літератури, за твердженням того ж Дж. Кавелті, виявляється головним чином у таких жанрах, як мелодрама, детектив, вестерн, трилер. Її основою є стійкі, «базові моделі» свідомості, властиві всім людям. Наприклад, комплекс масової літератури, утворений навколо детективу, у центрі якого злочин (як правило - вбивство), стосується проблем життя і смерті, страху і виживання. Далі йдуть бойовик і хоррор (у центрі - процес насилля і вбивства), величезний корпус еротичної літератури. Не менш важливе в масовій літературі освоєння тем багатства, влади, успіху - життєвого, особистого, політичного, історичного. Синтезом науково-популярної і юнацької літератури став жанр наукової фантастики (science fiction), що орієнтується на досягнення технічного прогресу, освоєння космосу. Одним із ціннісно-смислових центрів масової літератури є жанр фентезі, з його орієнтацією на ірраціональні уявлення про влаштування світу, естетичний образ середньовіччя. Далі жіночий роман освоює практично весь комплекс: влада, гроші, секс, страх, смерть, успіх, просвіта і виховання. Усі спроби співвіднести «Століття Якова» з традиційними жанрами маскультури вочевидь приречені на невдачу. Цей роман не є ані детективом, ані мелодрамою, ані зразком фентезі...

Нарешті, ще одна характерна ознака маскультури - оперування середньою мовною семіотичною нормою. Мовна стихія роману В. Лиса надто далека від «середньої мовної норми». Навпаки, мовна палітра роману виразно від неї відрізняється. Мовна стихія роману справді оригінальна, можна навіть сказати екзотична, що вирізняє її з-поміж численних масових творів-одноденок.

То може це зразок елітарного твору? Сфера «високої» літератури - це твори оригінальні, позначені художньою масштабністю; ці твори мають відповідати духовним та інтелектуальним запитам не лише сучасників, але і наступних поколінь читачів. «Висока» література дарує розуміння певних екзистенційно важливих речей. Читаючи такий твір, людина віднаходить щось принципово важливе для себе; те, що змінює погляд на світ. Натомість масова література зорієнтована на протилежний результат - відволікати від дійсності, запрошуючи у царину фіктивної реальності. У цьому і полягає принципова різниця між ними.

Для того щоб стати явищем елітарної літератури, роману В. Лиса вочевидь бракує філософської глибини. Разом з тим це не розважальний текст. Вочевидь, «Століття Якова» - роман «середньої» літературної ланки. Але це його жодним чином не принижує. Адже, з одного боку, він може зацікавити дуже різних читачів, з іншого - має низку прикмет якісного і справді цікавого тексту. Можливо, у сучасній українській ситуації потрібні саме такі тексти. Твори, які не відлякують читача: масового - ускладненістю форми, інтелектуального - примітивністю кітчу.

Жанрова природа роману «Століття Якова» доволі своєрідна. В. Агєєва назвала його «родинною сагою»... І за характером змальованих життєвих колізій, і за певними стильовими вирішеннями, цей твір, як і роман У. Самчука «Марія» - можна назвати зразком новітнього «житія». Неповні сто років життя поліського селянина Якова Меха припадають на трагедійне для України ХХ століття, але історичні зрушення стають лише невиразним тлом дії. Війни, упівський рух, сталінські чистки... - усе це зринає у творі «точково», як тло долі головного героя. А оскільки він мешкає в богозабутому поліському селі, то автор, звісно, не має можливості розгорнути вагоміші історіософські мотиви. Та і не надто цього прагне.

У центрі уваги автора перебуває один персонаж, усі інші з’являються так би мовити «у процесі» - не самої оповіді, а у формі згадок Якова Меха про своє багатостраждальне життя. «Століття Якова» залишає по собі переважно симпатичне враження. І разом з тим провокує ще одну загадку: що ж у цьому романі є особливого, такого, що викликає інтерес? Здебільшого у масової публіки інтерес провокується заплутаними поворотами сюжету, інтригами. За великим рахунком у творі їх немає... Перед нами неквапливо розгортається життя однієї людини. То може, ця людина - якась надзвичайна, супергерой... Висловлювалися, до речі, і такі твердження. О. Забужко зазначила у передмові, що «Століття Якова» має три ознаки бестселера: якісний текст, відповідність світовим трендам та образ сильного чоловіка, якого досі так бракувало в українській літературі. Але хіба можна вважати, що Яків Мех - сильний чоловік, такий собі український супермен. Швидше має рацію Ірина Славінська, коли пише, що попри весь український пафос тексту, незмінним лишається одне: за будь-яких умов центральний персонаж не входить у конфлікт із представниками нелюбої влади та не опирається несправедливим рішенням. Яків живе власною вірою та на свій розсуд, ніби тримаючи метафізичну дулю в кишені. «Століття Якова» - це роман про маленького українця та його хату скраю».

Життєва програма Якова Меха вміщається в одному короткому слові - «вижити». Вижити самому і захистити свою родину - для цього він був здатний на все, у тому числі на вбивство (історія Трохима). Певно, саме таким - негероїчним, звичайним, буденним - і намагався показати В. Лис свого персонажа. Він з тих, про кого кажуть «сіль землі». Хто без героїчних жестів і поз береже основу основ - сім’ю; передаючи естафету пам’яті, не дає загинути роду, забезпечує незнищенність самого життя.

Якщо вже шукати в романі постаті справді героїчні, то такою можна вважати хіба що польську шляхтянку Зоф’ю М’ялковську. Заради Якова жінка знайшла в собі сили відмовитися від становища, звичного розкішного життя і стати простою селянкою. Найбільше вражає епізод, коли

Зося (жінка, яка має малих дітей і, здавалося б, повинна дбати насамперед про них, до того ж - полька - отже, що їй до українців), ризикуючи життям, рятує односельців від розправи польських вояків. Вона - а не чоловіки - кидається до будинку, в якому збиралися спалити людей, і вимагає, аби і її стратили разом з усіма... Співчуттям та емоційністю віє від інших сюжетних вузлів роману - кохання Якова й Улянки, перипетій життя сільської лікарки Вікторії, життєвих історій Тимоша Вергуна і Кшиштофа Собеського...

Роман Володимира Лиса - крок за кроком - пропонує проживати життя разом з персонажем, уважно вдивлятися у його внутрішній світ. Він повертає сучасного читача від легкого розважального чтива до роздумів про долю людини в контексті складних перипетій ХХ століття. Повертає увагу до простої негероїчної особистості. Можна вказувати різні прикмети й особливості роману, але їх сума все ж не дорівнюватиме цілості. Справжня таємниця цього твору - особлива внутрішня енергетика - світла і людяна.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.