Українська література - статті та реферати

Поетична та прозова творчість Тараса Шевченка періоду заслання

1.1. Поетична творчість Т. Шевченка періоду заслання (1847 — 1856)

Включає поезії, написані під час слідства та в засланні. Цикл поезій «В казематі» (1847) складається з 12 різних за тематикою творів: сирітство, недоля («Ой одна я, одна»); історичне минуле, осмислене в песимістичному ключі («За байраком, байрак»); тема власної долі, неволі й служіння Україні («Мені однаково чи буду», «В неволі тяжко...»); дівоча недоля, руйнація родини («Не кидай матері...», «Чого ти ходиш на могилу»); рекрутчина («Рано-вранці новобранці»); ідилія («Садок вишневий»); філософська рефлексія смерті («Косар»).

Незважаючи на царську заборону писати вірші, Т. Шевченко потай записує їх на невеличких саморобних книжечках, названих ним «захалявними». У них переважають ностальгічні мотиви, спогади юності. Світовідчуття поета, його ставлення до України, минулого суперечливі, його ліричні переживання коливаються від граничної ніжності, любові й туги до ненависті, презирства, гніву, як, наприклад, у поезії «Сон» («Гори мої високії…»). У кінці 40-х написана низка соціально-побутових та побутово-етологічних поем («Княжна», «Марина», «Москалева криниця», «Петрусь» та ін.) з увиразненням теми «світового зла», що реалізується в мотивах боговідступництва, божевілля, інцесту, дітовбивства та ін., які утверджують ідею тотальної руйнації українського світу на макрорівні родини, що проектується на макровимір нації. Т. Шевченко пише низку поем і віршів історіософської тематики («Чернець», «Іржавець», «Заступила чорна хмара»), віршів і поем сатиричного змісту («Царі»). У 50-ті роки творча активність митця знижується: часом він переробляє написані раніше поеми, пише фольклорні стилізації.

1.2. Російськомовна прозова творчість Т. Шевченка.

З 1852 р. Т. Шевченко починає працювати над російськомовною прозою (повісті «Художник», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не баз морали» та ін. (усього збереглося дев’ять)). Він підписує твори «Кобзар Дармограй» і має намір переправити й опублікувати їх в Україні, що йому не вдається. У повістях розробляються магістральні теми його власної поетичної творчості: так, однойменна повість «Наймичка» повторює фабулу однойменної поеми, однак ставлення розповідача до подій і головної героїні різко контрастує — у повісті зведення дівчини викликає в розповідача не симпатію і співчуття, а байдужу констатацію факту. Аналогічна реакція на смерть матері-покритки, яка народила близнят-байстрюків, у повісті «Близнецы». У цій повісті відтворено фрагментарно автобіографічний досвід автора, відправленого до Оренбурга. Автобіографічні спогади про дитинство наявні в «Княгині». У більшій мірі автобіографічною є повість «Художник», де не названий на ім’я талановитий художник-колишній кріпак фактично проживає молоді роки самого Т. Шевченка (усі прізвища людей, які оточували його в період 1838 — 1842 рр. збережені в повісті). У більшості повістей зображено столичне життя, відтворено досвід, світогляд і пріоритети імперського інтелігента. Повісті Т. Шевченка, на думку тогочасних критиків, були посередніми, що не стосувалося пейзажних картин. Їхній сюжет переобтяжений, оповідь часом втрачає динамізм, кульмінація і розв’язка не яскраві, поведінка героїв не вмотивована.

1.3. «Журнал» Т. Шевченка

«Журнал» Т. Шевченка (1857 — 1858) розпочато в стані граничної нудьги через затримку довгоочікуваних документів про волю. Він є документом не лише поетового життя в непростий період, а й тогочасного соціального, політичного, культурного тла. Поширені в щоденнику оцінки й погляди Т. Шевченка на тогочасний мистецький процес, висловлено його творчі задуми, ідейна позиція, світоглядні цінності. «Журнал» написано російською мовою, що, за концепцією Г. Грабовича, властиво Т. Шевченку «пристосованому», тобто адаптованому для імперського життя. У творі, отже, подається «зріз свідомості» митця, маловідомий з його поетичної творчості.