Українська література - статті та реферати

Символ і алегорія

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Символом називають такий тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Наприклад, чуттєвий образ червоних вітрил з однойменної феєрії О. Гріна, з одного боку, має власне, цілком конкретне значення розпізнавальної прикмети для героїв повісті (Ассоль та Грея) й водночас має значення вказівки на щось інше, що безпосередньо не входить до чуттєвого образу червоних вітрил як таких, а саме — ідею величі кохання, що є рукотворним чудом. Символ завжди до певної міри є атрибутом, розрахованим на взаємопорозуміння (наприклад героями твору, автором та його читачем) його «таємної», невиявленої вочевидь чуті.

Алегорія — принцип або тип художньої образності, що полягає у втіленні певної умоглядної ідеї в предметному образі. Алегорія зустрічається в усіх родах, видах, жанрах і різновидах літератури як особливий тип її інакомовності, що зазнав протягом тисячоліть значної еволюції. В епосі родовими жанрами алегорії ще з античних часі були аполог (байка), де персонажами виступають звірі й рослини, та парабола (притча), де діються і люди.

Алегорія вживається як у найширшому загальномовному розумінні, синонімічному будь-якій переносності, непрямому,образному висловлюванню (напр.: «Алегоричний сенс приказки — такий-то»), так і в дещо вужчому — втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття (лисиця — хитрість, бджола — працьовитість і т. д.).

Алегорію, напевне, можна вважати найдавнішим видом інакомовності, причому спочатку вона існувала і сприймалася цілісно, як певна розповідь, без вилучення звідти морального «екстракту». Згодом, у міру її повторюваності та усвідомлення людиною зв’язку окремого і загального, з’являється й поділ на фабулу (оповідну частину байки) і параболу (мораль або «силу», себто її «сіль»).

Алегорія, як і символ, може бути ввідна до твору двома шляхами: «зовнішнім», коли твір вже за своїми жанровими ознаками (наприклад байка, моралізовано притча і т. д.) або за типом героїв (наприклад такі персоніфіковані образи дійових осіб, як Доброчесність, Віра, Любов тощо) усталено асоціюється з алегоричним змістом; «внутрішнім», коли в самому зображуваному з’являється авторська настанова на фантастичність, умовність, а звідси й на необхідність інакомовного розуміння того, про що безпосередньо йдеться. У самій основі «внутрішнього» типу введення до твору алегорії лежить поетичний прийом уособлення, яке полягає в перенесенні ознак живого предмета на неживий.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.