Українська література - статті та реферати

Внесок українських вчених в еміграції в українське літературознавство. Д. Чижевський

Значна активність в українській діаспорі присвячена також вивченню української літератури. Українська література вивчалася вУкраїнському вільному університеті в Мюнхені. В Гейдельбезькому університеті історію української літератури вивчав Дмитро Чижевський. В Українському науковому інституті Гарвардського університету працювали відомі літературознавці Юрій Шевельов таГригорій Грабович. Літературознавчні дослідження проводили Юрій Луцький в Канадському інституті українських студій в Едмонтоні,Мирослав Шкандрій в Манітобському університеті та Максим Тарнавський в Торонтському університеті. Визнаним літературознавцем є також австралійський науковець з Монашського університету Марко Павлишин. У названих установах регулярно читаються курси української мови та літератури.

У багатьох літературознавчих дослідженнях проводиться розділення між україномовною літературою написаною в діаспорі і на території України (яку називають материковою) через різні шляхи розвитку. При тому, що діаспорна література часто мала вищу мистецьку якість за офіційну радянську творчість, першій бракувало масового читача і розповсюдження в УРСР. Сучасні українські письменники та літературознавці часто звертаються до діаспорної літератури через її зв'язок із Західною літературою і в цьому сенсі більшу сучасність як у використанні описових заходів, так і звільнене від радянських стереотипів сприйняття дійсності. Також літературознавча методологія науковців діаспори ближча до сучасних Західних підходів за значну частину українських вчених. Це проявляється також у різному бачення місця тих чи інших письменників в українському літературному каноні. При цьому літературні твори діаспорних письменників (наприклад Василь Барка, Емма Андієвська) включено до шкільної та університетської програм в Україні. За останні роки з'явилося також багато перевидань творів діаспорних українських письменників в Україні.

Дмитро́ Іва́нович Чиже́вський (23 березня (4 квітня) 1894 — 18 квітня 1977) — український учений-енциклопедист; культуролог-славіст, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності.

Дмитро Чижевський — автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів». В неповному реєстрі праць Чижевського, що налічує близько 1000 позицій, понад 200 присвячено українознавчим студіям.

Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказучи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.). Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи.

Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл. Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі.

Спеціально займався Чижевський тільки давньою українською літературою. Всі його наукові інтереси зосереджені на давньому письменстві — від княжої доби до кінця XVIII ст. В осередді студій вченого література XVI — XVIII ст.: Ренесанс та Реформація, бароко, зокрема творчість Григорія Сковороди. У дослідженні українського літературного бароко Чижевський досяг неабияких успіхів. Його наукові праці 1940 — 1960-х pp. заклали міцні підвалини всебічного вивчення цього універсального стилю епохи, що мав помітні здобутки в українському письменстві, поступово створювали той науковий ґрунт, на якому згодом постала «Історія української літератури (від початків до доби реалізму)». Окрім того, Чижевський уводить українську літературу до всеслов’янського контексту.

Оглядаючи з певної часової відстані напрочуд багату й змістовну наукову спадщину Д. Чижевського, доходимо висновку, що він — один із найвидатніших українських медієвістів XX ст. Його праці про давнє українське письменство нині вимагають нового прочитання.