Українська література - статті та реферати

«Романтичне літературознавство» авторів «Руської трійці» та «Кирило-Мефодіївського братства»

Тим часом у Східній Україні в 40-х роках молоді письменники і вчені створили Кирило-Мефодіївське братство. Серед його найактивніших фундаторів — М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш. Це був по-справжньому вулканічний прорив у слов'янський світ української духовної енергії, яка невдовзі набуде загальносвітових масштабів і такою залишатиметься протягом усіх наступних десятиліть і століть. Про Т. Шевченка М. Костомаров скаже, що його муза "роздирала завісу... І страшно, і солодко, і болюче, і п'янюче було заглянути туди! Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп, вже кілька віків замкнений багатьма замками, запечатаний багатьма печатями". Костомаров запримітив органічний зв'язок поезії Т. Шевченка з фольклорною творчістю і зазначив, що вона (поезія Т. Шевченка) "законна, чарівна дочка старої української поезії, сформованої в XVI і XVII століттях, як і ця остання була такою ж дочкою давньої південно-руської поезії, тієї далекої від нас поезії, про яку напевне можемо судити за твором співця Ігоря"8. Відтак в особі одного поета виявлено зв'язок усіх епох українського поетичного духу, і це було найбільшим досягненням української історичної школи періоду Кирило-Мефодіївського братства. Інші братчики — насамперед М. Костомаров і П. Куліш — поєднали в своїй дослідницькій діяльності риси фольклорного і художнього літературознавства, відірвались од регламентованості неокласичної школи і по-справжньому влились в історичну школу європейського рівня: М. Костомаров зробив найпомітніший крок у міфологічний напрям історичної школи, а П. Куліш завершив формування національної літературної критики як складової частини літературознавства.