Українська література - статті та реферати

Пантелеймон Куліш (1819-1897)

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 р. в козацькому містечку Воронеж Глухівського повіту сучасної Сумської області.

З дитинства чув про козаччину від матері, дочки козацького сотника, а від сестри Лесі навчився грамоти. Вчився в гімназії, багато читав (П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінку, Г. Квітку-Основ'яненка, О. Пушкіна). Не закінчивши гімназії, працює домашнім вчителем. Потім навчається в Київському університеті, слухаючи лекції зі словесності, вивчаючи іноземні мови. Зацікавився особливо грецькою мовою, літературою.

Через деякий час отримав запрошення від ректора Петербурзького університету на посаду старшого вчителя гімназії і лектора з російської мови для іноземних слухачів.

Через два роки отримав ще одну пропозицію - дослідження історії, культури та мистецтва від імператорської Академії наук. Письменник радо погодився.

1847 р. Пантелеймон Куліш одружується з красунею Ганною Білозерською (псевдонім Ганна Барвінок). Боярином на весіллі був Тарас Шевченко. Під час весільної подорожі молодого заарештували й доставили під конвоєм у Петербург. Вирок - висилка до Вологди із забороною писати. Згодом Вологду замінено Тулою, молоде подружжя прожило тут у злигоднях три роки. Пантелеймон Куліш займається вивченням іноземних мов.

Після довгого заслання П. Кулішеві нарешті дозволяють повернутися до Петербурга, тут він працює редактором статистичних видань одного міністерства, а в некрасовському «Современнике» друкує свої російські повісті, готує багатотомне видання творів Миколи Гоголя, публікує двотомну фольклорно-історично-етнографічну збірку «Записки о Южной Руси». Виходить роман «Чорна рада».

У 1857 р. П. Куліш видає два підручники для школярів - читанка «Граматика» та український буквар.

Подорожує по Європі, а повернувшись, добивається видання українського часопису, та це не вдається.

Разом з Василем Білозерським П. Куліш створює журнал «Основа», у якому друкує зокрема й свої твори - «Хмельниччина» і «Виговщина». Видає збірку «Досвітки. Думи і поеми».

Чотири роки П. Куліш працює у Варшаві на посаді директора Департаменту духовних справ, потім знову повертається до Петербурга.

У 1877 р. залишає державну службу і останні роки свого життя проводить на хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Господарює та продовжує творити. Виходять поема «Магомет і Хадиза», віршована драма «Байда, князь Вишневецький», драма «Цар Наливай», збірки поезій «Дзвін» (1899), «Позичена кобза» (1897), тритомна історична праця «Отпадение Малоросии от Польши», переклади.

Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 р. в Мотронівці. Там його і поховано.

«Українська словесність - діло велике, - писав П. Куліш, - се нове слово між народами». Саме розвиткові цього нового слова письменник і присвятив своє життя.