Українська література - статті та реферати

Специфіка шкільного уроку-лекції

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Урок-лекція з літератури — форма навчального заняття, яка забезпечує партнерські стосунки суб’єктів/об’єктів літературної освіти, формування літературних компетенцій відповідно до змістових ліній державного стандарту з метою створення наперед спроектованого навчального продукту під час відносно самостійної читацької діяльності школярів.

За характером викладу літературно-мистецького матеріалу, навчально-пізнавальної, розвивальної і виховної діяльності урок-лекцію можна представити як інформативно-фактологічна, інформативно-пізнавальна, інформативно-проблемна, інформативно-емоційна, міжпредметно-інформативна. Навчальний матеріал поділяється на блоки як відносно завершені частини змісту. Вони можуть розташовуватися за лінійним і нелінійним принципом, тобто багатовекторно, щоб через вертикальні чи горизонтальні зв’язки вибудувати цілісне й системне вивчення літературно-мистецького матеріалу. Такий синергетичний підхід сприятиме реалізації нової парадигми співпраці в освітньому просторі: від колективної форми діяльності до диференціації та індивідуалізації, формування інтегративного мислення, здатності працювати самостійно та бажання до самовдосконалення. Тоді між ними складаються підрядні й супідрядні відносини, які тільки збагачуватимуть один одного.

Типи і різновиди уроку-лекції з літератури визначаються залежно від дидактичної мети, специфіки літератури як мистецтва слова, характеру викладу матеріалу в системі допрофільної підготовки та профільного навчання у форматі «вступна — оглядово-тематична — заключна»: настановчо-мотиваційна (увідна, вступна, настановча); теоретико/науково-оглядова (інформативно-фактологічна, інформативно-пізнавальна, інформативно-проблемна, інформативно-емоційна, міжпредметно-інформативна); узагальнювально-інструктивна (системно-підсумкова, інструктивно-консультативна).

Лекційна форма організації навчально-пізнавального процесу в системі освіти доцільна, якщо:

• вивчається нова літературна тема, яка мало пов’язана з матеріалом, що вивчався до цього; • теоретико-літературознавчий матеріал є складним для самостійного вивчення;•інформаційно-літературний матеріал, теоретико-літературні явища, поняття, терміни тощо є значними за обсягом, складними, потребують коментарів і їх можна й доцільно представити укрупненою дидактичною одиницею з використанням опорних сигналів, логіко-семіотичних моделей, схем, таблиць і т. ін.; • необхідно об’єднати декілька літературних, літературно-мистецьких тем для заповнення художньо-естетичного простору учнів, з метою підготовки до виконання завдань щодо формування компетентної читацької діяльності тощо; • є потреба в застосуванні вивченого складного теоретико-літературного матеріалу для виконання складних читацьких дій за такою літературно-мистецькою парадигмою: «учень-читач →текст →підтекст → контекст → автор → художній твір → художній світ → поетика → читання (сприйняття) → оцінка → аналіз (самоаналіз) → інтерпретація → реінтерпретації → постінтерпретація → словесник-фасилітатор → читач-Людина-Я-особистість».

Структура уроку-лекції визначається вибором теми, мети, літературно-мистецьким матеріалом, залежить від форми, методів і можливих засобів навчання та учіння. Лекційне заняття будується в узгодженому й доцільному поєднанні етапів і системи навчальних ситуацій. Відповідно алгоритм уроку-лекції може бути таким: «вибір літературно-мистецької теми → вивчення зібраного матеріалу → створення проблемної ситуації → актуалізація читацького досвіду → прогнозування літературної освіти → заповнення інформаційно-літературного простору → виділення фонових і базових знань та умінь читацької діяльності → активізація дій читача й оптимальне їх формування → узагальнення й результат співпраці».

Для пробудження розумової діяльності учня, розвитку читацьких умінь та стимулювання активного сприйняття лекційного матеріалу можна:

• повідомляти план лекції статично, динамічно, комбіновано, за висхідним принципом; • важливі й цікаві факти подавати як опору до початку лекції, під час проведення, із заповненням таблиці, схеми тощо; • під час лекції ставити запитання, на які учень може отримати відповідь; • включати фрагменти евристичної бесіди, створювати проблемні ситуації; •використовувати риторичні фігури (запитання, оклик, обрив та ін.); • фіксувати на дошці, дисплеї основні моменти; • робити оптимально записи під час лекційного заняття, використовуючи доречні прийоми, форми (скласти тези до одного із питань плану; заповнити таблицю; доповнити схему, таблицю; поспостерігати за запропонованими записами-тезами і зробити доповнення або розташувати їх у логічній послідовності; підготувати повідомлення на основі запропонованих фактів, мовних конструктів тощо ).