Українська література - статті та реферати

Звукова організація мови (фоніка). Асонанси, алітерація, звукопис

У мові художнього твору в значно більшій мірі має значення звучання мови. Перш за все письменники додержуються загальних вимог милозвучності, тобто евфонії, характерних для мови. Наприклад: чергування у — в, і —й, з — із — зі.

Крім того, звукове оформлення творів повинно відігравати і певну художню функцію.

Існують такі спеціальні засоби звукового забарвлення тексту:

Асонанс (лат. «подібно звучати») — це повторення голосних, яке надає віршові милозвучності, музичності, створює враження просторовості або передає відчуття подібності до якоїсь дії.

Наприклад: повтор голосного «О»

«Полонило, пригнобило і повело…

О мелодіє, ще й не такого утнемо!

І впадає жовтаво об'ємне чоло

у п’ятіркою линв розліноване небо»;

«закололо, занило, розтнуло, звело»

Алітерація (лат. «буква») — повторення приголосних звуків, залежно від звучання кожного приголосного створюються певні враження: чи то різкість, жорстокість, навіть ворожість, чи то , навпаки, ніжність, м’якість.

Наприклад: Т. Шевченко у поемі «Кавказ», щоб передати негативне ставлення до російського самодержавства вдається до алітерації на «Р»:

За горами гори хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі,

Споконвіку прометея там орел карає,

Що день Божий добрі ребра й серце розриває…

Наприклад: алітерація на «Л» створює враження ніжності, лагідності. Д. Павличко

З далекого краю

Лелеки летіли,

А в одного лелеченьки

Крилоньки зомліли..

Часом сильне враження створюється поєднанням алітерації з асонансом.

Наприклад: М. Рильський, щоб створити в уяві читача картину навального руху ворожої орди, тупіт коней, брязкіт зброї поєднує алітерації на П — Т — Р і асонанс О — У:

Не один ти стрічала погрозний погром.

Знаєш тупіт і стукіт, і грюкіт Батиїв…

Звуконаслідування — один із звукових засобів поетичної мови, який збагачує поетичну мову, увиразнює її за допомогою використання слів, які звучанням своїм нагадують певне явище, а саме: спів пташок, шум води, дощу, дерев тощо.

Наприклад : у баладі «Утоплена» Т. Шевченка майстерно передано шелест осоки, очерету за допомогою звуконаслідування С — Ш:

Хто се, хто се, по сім боці

Чеше косу? Хто се?

Хто се, хто се, по тім боці

Рве на собі коси?..

Звуконаслідування часто трапляється в народних піснях, а також у розмовній мові.

Наприклад:

Пливе човен води повен,

Та все хлюп, хлюп, хлюп,

Іде козак до дівчини

Та все туп, туп, туп…

«Музика»: «Як болять мені болі, а завтрашні долі

чекають від мене ясного мірила.

І знову, і знову, і знову в костьолі

Ave Maria!.. Ave Maria?»

Таким чином, повторення окремих звуків у певному контексті надає творові цілком визначеного звучання, більшої виразності.