Українська література - статті та реферати

Силабо-тонічна система віршування. Стопа, основні види стоп у силабо-тонічному віршуванні

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Принципи ритмічної організації віршованої мови в поезіях різних народів різні. Але спільним для всіх видів віршів є те, що рядки їх є певними сумірними відтинками. Отже, основною одиницею членування віршової мови слід вважати рядок. Бо саме у віршових рядках спостерігається єдність інтонації. Віршовий рядок є певним інтонаційним відтінком.

Літературний вірш розвинувся на основі народної пісні. Але він зявляється тоді, коли словесні художні твори стали складати не на музичній, а на мовній основі.

Головне, що визначає характер віршування в поезії даного народу, це особливість його мови. Принципи й ознаки, на основі яких створена ритмічна будова вірша різні в різних мовах. Лад (строй), система віршування, що застосовується в поезії того чи іншого народу, залежать від мови, мають свою національну специфіку. Відповідно до особливостей мов існували й існують різні системи віршування.

Значний інтерес для з'ясування природи віршування і розуміння сучасних його систем мають античні вірші та теоретичні основи їх складання. В античній літературі застосовується система віршування, яку називають метричною (гр. «міра»). У давньогрецькій і латинській мовах розрізняють довгі та короткі склади. На тій чи іншій закономірності в чергуванні довгих та коротких складів і базувався ритмічний лад вірша. Час, потрібний на вимову короткого складу, називався «мора», довгого — дорівнював двом морам. Довгі та короткі склади так чи інакше об'єднувалися у стопи.

Стопою в античній літературі називалося сполучення певної кількості довгих і коротких складів, яке повторювалося у віршовому рядку і надавало йому ритмічного звучання. Стопи в античному віршуванні були дуже різноманітні, бо могли включати від 2 до 4 різних складів. Загальна кількість складів у рядку могла досягати 28.

Увійшли до нових систем віршування такі стопи: — довгий склад; U короткий склад.

Двоскладові стопи:

- хорей [__ U ]

- ямб [U __ ]

- пирріхій [U U]

- спондей [ __ __]

Трискладові стопи:

- дактиль [__ UU]

- амфібрахій [U __ U]

- анапест [UU __]

- бакхій [__ __ U]

- антибакхій [U __ __]

- амфімарх [__ U __]

Чотирискладові стопи:

- хоріямб [__ UU __]

- пеони [__ UUU]

[U __ UU] [UU __ U] [UUU __]

Найпоширенішим в античній поезії розміром був гекзаметр — це шість переважно дактиличних стоп (рядків). У рядках гекзаметра обов’язково робили паузу, яка називалася — цезура і ділила рядок на два піввірша. Так як, наприклад, в українській та російській мовах немає довгих та коротких складів, то при перекладі довгий склад замінюється наголошеним, а короткий — ненаголошеним.

Силабічна система віршування.

Ритмічний лад у силабічній системі віршування спирається на однакову кількість складів у рядках. Закінчення рядків звичайно підкреслюється римою (співзвуччя). Римуються найчастіше сусідні рядки. Силабічна система віршування збереглася у французькій, польській, чеській поезіях (особливості мови — наголос має постійне місце: у французькій — наголошений останній склад, у польській — передостанній, у чеській — перший склад). Наявність постійного наголосу надає ритмічності звучанню віршів. Силабічна система віршування зустрічається і у Т. Шевченка «Думи мої, думи…»:

Бо вас лихо на світ на сміх народило,

Поливали сльози: чом не затопили,

Не винесли в море, не розмилив полі?

Не питали б люди — що в мене болить?

Не питали б за що проклинаю долю,

Чого нужу світом? «Нічого робить», -

Не казали б на сміх…

Силабо—тонічна система віршування

Ця система віршування розвинулася у ХІХ ст. У мовах східнослов’янських народів: українців, росіян, білорусів — наголоси не прикріплені до певного складу слів і припадають на різні (за місцем у слові) склади. І крім того можуть пересуватися при відмінюванні слів. У багатоскладових словах у наших мовах крім основного чути й побічні наголоси. Наголошені склади позначаються не тільки силою вимови, а й деяким подовженням і особливим мелодійним забарвленням. Усе це чинники інтонації.

Але наша мова також складається зі словосполучень, а також із фраз, і кожна фраза має свій наголос, який називається логічним або фразовим. Цей наголос визначає зміст певної фрази. Тому будь-яке речення вимовлене з логічним наголосом на різних словах матиме різні змістові відтінки. Але вимова даного речення має і певний тип інтонації, в якому виражається чи то прохання, чи то вимога з тим чи іншим відтінком. З цими явищами інтонації зв’язаний ритмічний лад вірша.

У силабо-тонічній системі віршування поєднується принцип рівноскладовості рядків (силабізму) з принципом сумірності віршових рядків за наголошеністю складів (тонус гр. «наголос»). Ритмічна організація мови у силабо-тонічних віршах включає як сумірність віршових рядків щодо кількості складів, так і певну закономірність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Рядки силабо-тонічних віршів мають внутрішню міру або розмір, який прийнято визначати за допомогою запозиченого в античному віршуванні поняття стопи.

Стопою в силабо-тонічній системі віршування називають сполучення наголошених з певною кількістю ненаголошених складів, яке повторюється у рядку.

У силабо — тонічних віршах застосовуються ті самі основні стопи, що були в античному віршуванні. Але з заміною довгого складу наголошеним — короткого — ненаголошеним U.

Основні двоскладові стопи: ямб [ U __ ], хорей [ __ U ]

Трискладові стопи: дактиль [__ UU] амфібрахій [U __ U] анапест [UU __ ]

За аналогією в античному віршуванні також є пирріхій, спондей, бакхій, антибакхій і т.д.

За допомогою стоп і врахування кількості їх у рядку визначають різні розміри віршів. Стопи не збігаються зі словами, отже не відбивають природного членування мови, а є лише умовною мірою для визначення закономірності чергування ненаголошених і наголошених складів у віршових рядках. Визначаючи розмір вірша необхідно вказати не тільки на стопу, а й на те, скільки стоп у рядку.

І. П. Тичина:

Я/єсть/ на/род/, я/ко/го прав/ди си/ла

Ніким звойована ще не була.

U __ /U __/ U__ /U __ /U __/ U (п’ятистопний ямб)

ІІ. І. Франко:

Дух/, що/ ті/ло/ рве/ до/бо/ю,

Рве за поступ, щастя й волю

/ __ U/ __ U /__ U/ __ U/ (хорей)

ІІІ. П. Грабовський:

Ру/чень/ки/ терп/нуть/, зли/па/ють/ся/ ві/чень/ки,

Бо/же/, чи/ дов/го/ тяг/ти?

/ __ UU/ __ UU/ __ UU/ __UU/

/ __ UU/ __ UU/ __ (дактиль)

ІV. П. Грабовський:

Не/ раз/ ми/ хо/ди/ли/ в до/ро/гу/,

Не/ раз/ ми/ вер/та/ли/ до/ ха/ти

/ U __U/ U __ U/ U __ U/

/ U __U/ U __ U/ U __ U/ (амфібрахій)

V. І. Франко:

Об/ри/ва/ють/ся/ звіль/на/ всі/ пу/та/,

Що/ звя/за/ли/ нас/ з дав/нім/ жи/ттям/.

/UU __/ UU __ / UU __/ U

/UU __/ UU __/ UU __/ (анапест)

У силабо-тонічних віршах наголоси відіграють ритмічну роль. У зв’язку з цим у віршах поряд з граматичними і логічними розрізняють і ритмічні наголоси, тобто такі, які вимагає ритм. Ритмічні наголоси майже завжди збігаються з граматичними.

Силабо-тонічні вірші здебільшого мають однакову кількість стоп у рядках, але трапляються вірші, написані різностопним ямбом. Визначаючи розмір вірша розглядаємо не один рядок, а кілька. («Музика»)

Тонічна система віршування (ХХ ст.) грунтується на приблизно однаковому числі наголосів (найчастіше 3 — 4 у всіх рядках одного вірша), причому ненаголошених складів між ними може бути різна кількість. Найважливішу роль у тонічних віршах відіграє прикінцевий наголос, який є в рядках особливо сильний. Унаслідок довільного розміщення наголосів, рядок на стопи не ділиться. Найменша частка тонічного вірша — це слово з ритмічним наголосом. Важлива ознака тонічного вірша — наявність рими і паузи. Цією основною якістю тонічний вірш близький до народної системи віршування (тонічної за своїм характером).

Розмір тонічного вірша визначається кількістю наголосів у рядку.

Наприклад: М. Бажан: (чотиринаголосний (4 наголоси в кожному рядку)

В мозок вгруз цвях дум:

Коли ж підем в останній штурм.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.