Українська література - статті та реферати

Білі вірші. Вільний вірш

Бíлий вірш — неримовані вірші; в усьому іншому (розмір, ритм, чергування наголошених і ненаголошених закінчень тощо) мало чим відрізняється від римованих, неримовані вірші з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клавзула (наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки).

Вперше з'явився в Італії в 16 ст. Розвиток білого вірша пов'язаний з прагненням наблизити віршовану мову до розмовної. Найбільшого розвитку білий вірш досяг у драматургічних жанрах (В. Шекспір, Дж. Мільтон, Й.-В. Гете, О. Пушкін, І. Кочерга), за класичний взірець яких можуть правити твори Лесі Українки («У пущі», «В катакомбах», «Йоганна, жінка Хусова», «Лісова пісня», «Бояриня» та інші), де п'ятистопний ямб, позбавлений рими, набуває гнучкої та природної інтонації.

В ліриці, якщо мовиться про білий вірш, використовуються будь-які віршові розміри, як двостопні, так і тристопні:

Біліли зорі, мов кульбаба,

і місяць ріс, мов молочай;

як поле ширшало під вітром,

коні прийшли до водопою (...) (Патриція Килина).

ВІЛЬНИЙ ВІРШ, верлібр — система віршованих рядків, яка будується, головним чином, на інтонаційно — синтаксичній основі, без урахування кількості складів і наголосів у віршованому рядку. Найчастіше такий вірш без рими, але весь він має власний ритм. Сучасні українські літературознавці часто трактують верлібр як неримований нерівнонаголошений віршорядок, що має версифікаційні джерела у фольклорі, відмінний від вільного, власне нерівностопного римованого (переважно ямбічного) вірша. У верлібра довжина рядків різна, а у білого вірша — чітка внутрішня ритмічна структура.