Українська література - статті та реферати

Сентиментальні твори Г. Квітки-Основ'яненка (твір за вибором - «Маруся», «Сердешна Оксана»). Засоби психологізму у творі «Перекотиполе»

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Світова література пережила багато змін: ці зміни стосувалися і погляду на мету мистецтва, і жанрових змін, і стилістичних вподобань.

Важливо, що зміна літературних напрямів і течій відбувається через зміну мислення людей у певну культурну й історичну епоху. Змінюється світогляд, думка щодо ролі та сутності людини, змінюються культурні акценти. Це призводить і до суттєвих змін в річищі літератури. Так, у Європі приблизно у другій половині XVIII століття виникає принципово новий мистецький та суто літературний напрям — сентименталізм. Що ж зумовило його виникнення? Попередня епоха класицизму, безкомпромісний позитивізм у сприйнятті і зображенні світу й людини зазнали серйозної кризи. Бо люди усіх часів розуміли, що не тільки і не стільки розум зумовлює людину, її дії, її вчинки та прагнення, скільки почуття, емоції, захоплення та пристрасті. Саме це розуміння змістило акцент з однозначного раціонального розуміння світу на почуттєве сприйняття, ліричність та емоційність.

Але сентименталізм розвивається не тільки на терені європейської літературної традиції — українські письменники, надихнувшись природною чуттєвістю українців як чи не провідної риси нашої ментальності, намагаються і в творах зобразити почуття людей, показати їх силу і красу.

Г. Квітка-Основ'яненко є найяскравішим представником українського сентименталізму. Його повість «Маруся» відома багатьом читачам в Україні та за її межами. Які ж прикметні риси сентименталізму письменник втілив на практиці?

По-перше, головним предметом зображення автора стають не події, а почуття персонажів. Маруся, Василь, батьки Марусі глибоко і щиро переживають усе, що з ними відбувається, саме на почуття і спрямовує увагу письменник. Розкрити внутрішній світ персонажів йому допомагають пейзажні картини. Саме картини природи відіграють велику роль в сентименталістському творі, бо «настрій» природи є суголосним настроєві героя, підкреслюючи його, або ж навпаки — вони контрастують, і це також допомагає розкрити настрій, психологію персонажа.

Почуття передаються не тільки через висловлювання самих героїв, не тільки через природу, але й через стиль мови самої повісті і мови персонажів. Використання пестливих слів, відповідних фразеологізмів, поетичної і ліричної мови створює неповторну атмосферу ліризму в епічному творі. Так, поєднання ліричного і епічного в межах одного тексту — дуже типове для сентименталізму явище, бо почуття героїв стають настільки важливими, що часто затьмарюють розвиток події або ж просто конкурують із ним. Почуття головних героїв-часто дещо гіпертрофовані, що обумовлено епохою створення твору, особливим способом мислення людей в добу сентименталізму, «закони жанру» сентиментальної повісті.

Г. Квітка-Основ'яненко обирає за героїв своєї повісті звичайних селян. Цим письменник підкреслює, що звичайна людина здатна на не менш глибокі почуття, ніж освічені та забезпечені люди. Крім того, саме єднання з природою, із рідною землею, опоетизована народною творчістю щоденна праця заради добробуту власної родини — усе це робить людину здатною відчувати настільки сильно і настільки чисто.

Повість «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка привнесла в українську літературу зрілий сентименталізм (ознаки його ми бачимо в «Наталці-Полтавці»).

В останні роки творчої діяльності Квітки-Основ'яненка виявляється його тяжіння до новелістичних принципів жанротворення. Зокрема, в оповіданні реалістично-романтичного характеру «Перекотиполе» (1840), написаного на основі народної притчі-новели про вбивство одного заробітчанина іншим і про невідворотність покарання за злочин, маємо характерні для новели розповідь про незвичайну життєву подію, напруженість, драматизм дії і раптовий, різко характеризуючий героїв і їх долю поворот у її розвитку, складність обставин, у які потрапляють герої, обмежену кількість дійових осіб, психологізм у їх характеристиці, підтекст. Однак «Перекотиполе» Квітки принципово відрізняється від новели композиційною розлогістю й розгалуженістю, морально-побутовою деталізацією характеристик героїв. Узявши коротку фольклорну фабулу та абстрактну суть персонажів (убивця і потерпілий) за основну схему свого оповідання, Квітка розширює твір за рахунок побутових реалій, детальної характеристики персонажів, морально-психологічної й соціальної мотивації поведінки чесного трударя, бідного заробітчанина-невдахи Трохима й шукача нетрудової наживи, злодія та вбивці Дениса. В оповіданні «Перекотиполе» Квітка зосереджує свою увагу на складній психології злочину. Користуючись романтичними прийомами, письменник створює «демонічний» образ злочинця Дениса, «вводить у своє оповідання наелектризований страхом забобонних персонажів опис бурі. На той час це був шедевр психологізованого пейзажу». Причина вбивства психологічно мотивується не просто бажанням Дениса загарбати гроші (як у фольклорній притчі-новелі), а цілим комплексом чинників, головне — страхом розкриття скоєних ним жахливих злочинів, які відомі Трохимові. Страх бути викритим видає вбивцю при слідстві, коли в руці вбитого виявили перекотиполе — німого свідка вбивства. Письменник закінчує своє оповідання застережно-повчальною сентенцією про обов'язкову розправу вищої сили за злочин: «Так-то суд Божий не потерпів неправди, і хоч як кінці були заховані, так Бог об'явив; і через яку безділицю? Через бур'ян, через перекотиполе». Оповіданням «Перекотиполе» Квітка започаткував психологічний аналіз в українській романтичній прозі.