Українська література - статті та реферати

Павло Тичина (1891-1967)

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в чернігівській бурсі, а потім - в духовній семінарії. З дитинства був обдарований музично, добре співав.

Ще зовсім молодим почав спілкуватися з корифеями української літератури - М. Коцюбинським, В. Самійленком.

Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту, працював помічником хормейстера в театрі М. Садовського.

У 1918 р. став членом редколегії газети «Рада». Навесні цього року вийшла перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», яка була зустрінута прихильно. У наступному році виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг».

У 1923 р. поет переїздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях». Наступного року виходить збірка «Вітер з України».

У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах П. Тичини починає з'являтися суміш нещирості й напіввимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, стоїть великий біль справжнього митця.

До передвоєнних збірок П. Тичини належать «Чернігів» (1931 р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.).

Під час війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга».

Найфундаментальнішим твором П. Тичини була симфонія «Сковорода», яка писалася майже протягом всього життя.

Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України з 1929 р. Знав кілька мов, перекладав багато творів.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р.

Поезія П. Тичини музична, наповнена зоровими, слуховими та іншими образами. В ній сплелася мелодія слова з музичною мелодією. В ранній своїй творчості поет - невтомний шукач нових форм поезії, експериментатор.

Найбільше його цікавила проблема співвідношення раціонального та інтуїтивного, тому роль прозріння в його поезіях величезна. Поет вдається до багатозначної символіки («Золотий гомін»), важковловимих асоціацій.