Українська література - статті та реферати

Микола Хвильовий (1893-1933)

Справжнє ім'я цього видатного й довгий час невідомого широкому колу читачів письменника Микола Григорович Фітільов.

Народився М. Фітільов 13 грудня 1893 р. у селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумська область). Батько його, робітник Григорій Фітільов, навіть не здогадувався в той день, у день народження свого сина, яка важка і славна доля чекає його дитину.

Микола Фітільов закінчив початкову школу, навчався в Богодухівській гімназії. Ще зовсім молодим поїхав працювати на Донбас. Брав участь у Першій світовій війні, хоча й добре розумів усю її жорстокість і непотрібність.

У 1921 році Фітільов приїжджає до Харкова, де вперше виступає як поет. Його збірки «Молодість» і «Досвітні вогні» не лишилися непоміченими серед великої кількості збірок перших пореволюційних романтиків. Однак скоро Хвильовий відчув у собі потяг до прози, а до поезії з цього часу звертався лише епізодично.

1923 рік - з'являються «Сині етюди», що справили грандіозне враження на всю читаючу публіку.

Єфремов писав з цього приводу: «У Хвильового, безперечно, цікава постать саме з художнього погляду: ще не вироблена, не вирізьблена, не докінчена навіть, але сильна».

Інший критик, О. Білецький, у своїй статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» називає Хвильового «основоположником справжньої нової української поезії».

У 1924 році виходить друга збірка новел і оповідань «Осінь». У цьому ж році Хвильовий публікує повість «Про санаторійну зону». Вона стала першою пробою «великої прози».

1925 рік народжує збірку літературних памфлетів «Камо грядеши». За нею, в 1926 році, з'являється ще одна збірка памфлетів - «Думки проти течії».

Влітку 1926 року Хвильовий друкує першу частину роману «Вальдшнепи». Його герої начебто теж вступають у гострі дискусії, які точилися на той час у літературних колах, вони обговорюють найскладніші питання національного самоусвідомлення, культурного відродження України.

Написаний Хвильовим у 1926 році памфлет «Україна чи Малоросія?» було заборонено. Видали його тільки у 1990 році.

У 1927 році була написана новела «Арабески», яку дослідники вважають «...своєрідним ключем для розкриття стильової магії М. Хвильового».

У цьому ж 1927 році у шостому номері журналу «ВАПЛІТЕ» була підготовлена до друку друга частина роману «Вальдшнепи», але весь тираж було конфісковано. Таким чином, повного тексту роману досі не знайдено.

У 1927-1930 роках з'являються «Твори у трьох томах».

Складна політична ситуація 20-30-х років не могла не позначитися на долі талановитого письменника. Перестає видаватися журнал «ВАПЛІТЕ», з часом перестає існувати і сама організація. Хвильовий змушений зректися своїх поглядів і писати покаянні листи. Дуже болісно пережив Микола Григорович арешт Миколи Ялового на початку травня 1933 року. Він сприймає це як «розстріл цілої генерації».

13 травня 1933 року в квартирі Миколи Хвильового пролунав постріл, який став вирішальним у долі українського відродження початку XX століття.

Ось скупі факти біографії дуже складного і багатогранного письменника Миколи Григоровича Хвильового (Фітільова). А між рядками - доля людини, що пережила разом зі своєю країною страшні катаклізми; людини неоднозначної, талановитої і страждаючої.

Творчість Хвильового дуже цікава і багатогранна. Починав він як неоромантик, хоча в новелах його відобразилися і деякі риси імпресіонізму, експресіонізму, навіть сюрреалізму.

Сам він називав себе романтиком. Так, до Донцова Хвильовий писав: «Я, знаєте, належу ще до того художнього напрямку, який сьогодні не в моді. Я, пробачте, ...романтик! Саме відціля й іде розхристаність і зворушливе шукання самого себе... Я до безумства люблю небо, траву, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять огнянопері вальдшнепи... все те, чим так пахне сумновеселий край нашого строкатого життя. Я до безумства люблю ніжних женщин з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося народитись таким шикарним, як леопард. Іще люблю до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки («садок вишневий коло хати») і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни. Я вірю в «загірну комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я - мрійник і з висоти свого незрівнянного нахабства плюю на слинявий «скепсис» нашого віку. Ну, і так далі... Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово!»

Хто може краще охарактеризувати людину, ніж вона сама? Що можна ще сказати про Хвильового - трагедійну і прекрасну постать на тлі української літератури, людину, що безмежно любила свою країну і не раз мала відповідати перед «судом» формалістів за цю любов? Адже це він викликав цілу літературну дискусію своїм памфлетом «Україна чи Малоросія?», де закликав українських письменників орієнтуватись на «психологічну Європу». Його думки не в одного критика викликали обурення. І довелося Хвильовому доводити, що він не зрадив ідеї комунізму.

Але чи не найкраще він довів свою вірність світлій ідеї тим, що не захотів умирати морально і вмер фізично?