Українська література - статті та реферати

«Караюсь, мучуся… Але не каюсь!..»

Калайда Н.С.

Сьогодні, напевно, немає людини, яка не знає про визначного українського Кобзаря — Тараса Григоровича Шевченка. Український поет, який став легендою, символом боротьби та прагнення до волі. Т. Шевченко був прикладом духовної сили, впевненості, наполегливості та патріотизму. Словами Т. Шевченка можна говорити й говорити, вони ніколи не втратять свою актуальність та свою невичерпну силу.

Тарас Григорович, перш за все, був сильною людиною, особистістю. Не зламала маленького Тараса рання втрата матері, а згодом, і батька. Не зламали його й злидні, що переслідували поета по життю. Підлітком Тарас, не боячись тяжкої праці, іде наймитувати до дяка П. Богорського, і лише жорстокі знущання дяка змушують хлопця втікати. 1827 р. доля зводить Тараса з його першим коханням — Оксаною Коваленко. Не раз поет згадує дівчину у своїх творах:

«… Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..» [1, с. 367].

Але не міг поет насолоджуватися безтурботною долею та коханням. Тяжке ярмо кріпацтва, яке він буде все життя проклинати, не дало змоги жити в омріяному Раю. Та неволя дала можливість Кобзареві розвивати талант художника та поета, адже саме поміщик П. Енгельгардт, в якого наймитував Тарас, віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. А вже 1828 р. вірні приятелі-вчителі Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили Кобзаря з кріпацтва.

Розвиваючи талант художника, Т. Шевченко не забував і про письменство, тому 18 квітня 1840 р. з’являється перша збірка Т. Шевченка — «Кобзар». Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча «Кобзар» містив лише вісім творів («Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдарування.

У 26 років поет має на своїх плечах нелегкий тягар, це — його думи, які не дають покою. І сам Т. Шевченко пише:

«Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..» [1, с. 50].

Саме такі рядки змушують замислитися про те, що Тарас Григорович, здавалося б, знав про жорстоку долю, яку принесуть йому його «думи». І він наче передчував і місяці принизливої муштри в Оренбурзі, і сім років заслання в Новопетровській фортеці, загублене здоров’я, неможливість жити на Україні та навіть просто побачити рідні землі. Поет не може жити без, хоча б маленької, але вісточки про свій край:

«Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає» [1, с. 353].

Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Т. Шевченко влітку 1859 р. повернувся в Україну, якої не бачив вже 12 років. У перших числах серпня 1859 р. Т. Шевченко приїхав до Києва й оселився там. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися: Т. Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов’язали повернутися до Петербурга. І вже до кінця своїх днів поет не має права відвідати Батьківщину. Незважаючи на це, Кобзар просить нас поховати його на милій, рідній для нього Україні:

«Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий» [1, с. 323].

Література

1. Шевченко Т.Г. Кобзар : повна збірка / іл. автора. [Текст] / Т. Г. Шевченко. — Х. : Школа, 2002. — 640 с.