Українська література - статті та реферати

Постать жінки-матері у творах Тараса Шевченка

Антонова К.С.

В історії української культури і зокрема літератури є багато творів, які ввійшли до світових шедеврів. Саме до таких відноситься поезія Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар украïнського народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаïчнi. Усi твори Тараса Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них — про Украïну та про ïï долю. У них теми про працю, про тяжку долю жінок, про свiтле кохання, про боротьбу, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє.

З першої миті життя схиляється над нами обличчя матері. У тривозі й любові, у замилуванні й надії вдивляються матері в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею матінка утверджує у кожного із нас кращі риси людяності й добра. Однією з центральних тем у творчості Т. Шевченка є трагічна доля жінки в тогочасному феодально-кріпосницькомусуспільстві. Саме цій темі поет присвятив цілу низку творів, звертався до неї в усі періоди творчості.

Увага Кобзаря до трагічної долі жінки у часи кріпацтва зумовлюється тим, що саме вона була найбільш пригнобленою і скривдженою. Для Шевченка щаслива доля жінки-кріпачки була не тільки суспільним, але й особистим, глибоко інтимним горем. Його рідну матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила» [2]. Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою кріпосницького ладу. Рідні сестри поета поневірялись на панщині. Про них завжди турбувався поет, допомагав їм чим міг. Добре знав він, що нелегко живеться братам, але сестрам — щегірше. Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає «Катерина» Т. Шевченка, присвячена В.А. Жуковському в пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.

Поема «Катерина» — один із хрестоматійних творів на тему долі жінки-матері у тогочасному суспільстві. Збезчещена дівчина, кинута на осуд і глум оточуючим, — типовий образ у класичній українській літературі. Центральний образ поеми— Катерина —вродлива селянська дівчина. У неї карі оченята, чорні брови, біле личко, вона — «як квітка на полі» [2]. Історія Катерини — не просто історія зневаженого й осміяного кохання, це образ жінки-страдниці, яка відтворює нещасливу долю багатьох дівчат. Катерина покохала до безтями москаля, який обезчестив її, зганьбив дівочу честь і підступно покинув, обіцяючи повернутися. Навіть народивши дитину, Катерина все ще вірила у повернення москаля. Нестямний вигук: «Що я наробила!» виривається з її уст, коли вона розуміє свою провину перед батьками [2]. Вона гідно вислухала і виконала вирок батьків, які відцуралися від неї, хоча і не мали більше дітей. Катря була ладна на все заради своєї дитини, при зустрічі із зрадником-батьком ладна стати наймичкою лише, щоб він прийняв сина і не псував йому долю Адже краще бути сиротою, а не сином-безбатченком. Катерині соромно просити милостиню, але вона просить, бо треба годувати дитину. До самої сцени зустрічі Катерини з Іваном у неї є якась надія, вона живее сподіваннями, але «відцурався батько сина», і вже немає ніякого виходу, ніякої надії [2]. Збагнувши, що вмерла надія, один гріх поповнюють два, ще тяжчі: Катерина кінчає життя самогубством і покидає дитя напризволяще. Майбутнє свого пригнобленого народу поет не мислить поза щастям матері й дитини. Ці дорогі йому образи приходили до нього в неспокійних тривожних снах, мучили розтерзану й зболену душу в холодному Петербурзі і в далеких казахських степах.

Згадуючи поему «Катерина», в уяві одразу постає глибоко поетичний, овіяний смутком образ Катерини у латаній свитині, «на плечах торбина, в руках ціпок» Співчутливо ставився Тарас Григорович до своєї героїні. Він не осуджує героїню, для Шевченка залишається незаперечною її висока людська гідність, духовна краса і святість почуттів. Ніжність і смуток у словах поета, звернених до своєї Катрусі

Тема материнства у творах Шевченка втілилася в образах скривджених і нещасних жінок. Ідеал, про який мріяв поет, багатьом людям недоступний. Сувора дійсність була жорстокою і до Шевченкової України-неньки. Прекрасне материнство можливе лише у країні, де кожна людина — господар своєї долі. Про вільних людей у вільній країні писав поет: «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі...» [2].

Може, ще й тому образ матері змальований у поезії Шевченка так проникливо, так трепетно, що одним із найзаповітніших його сподівань була мрія про власну родину, люблячу дружину, дітей та сімейний затишок. «А я так мало, небагато просив у Бога...» [2], — говорив Кобзар.

Тарас Григорович Шевченко — тонкий, проникливий лірик, поет-громадянин, який залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя, відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального українського народу. Для нас він — тайна, над розгадкою якої буде працювати ще не одне покоління, криниця з холодною джерельною водою, яка затамовує духовну спрагу народу. Щораз, спілкуючись з нетлінною творчою спадщиною великого сина українського народу, знаходимо щось нове, хвилююче, невідоме досі.

Література

1. Малишко А. Шевченко і народна творчість / А. Малишко. — К. : Держ. вид-во худож. літератури, 1963. — 229 с.

2. Шевченко Т. Зібрання творів : [у 6 т.] / Тарас Шевченко. — К., 2003. — Т. 1 : Поезія 1837—1847. — 784 c.