Українська література - статті та реферати

Полтавщина у долі Т.Г. Шевченка

Бережний А.В. Ніжегольцев В.А.

Муза Т. Шевченка могутня народними життєдайними джерелами. Поет глибоко вивчав минуле і сучасне рідного краю, багато подорожував селами і містами України. Значну роль у житті та багатогранній творчості Великого Кобзаря відіграла і полтавська земля. Ще в Петербурзі кінця 1830—1840-их років до кола його близьким знайомих входили й кілька полтавців. Письменник і поет Є. Гребінка, мистецтвознавець В. Григорович, художник А. Мокрицький, історик і поет М. Маркевич сприяли не лише визволенню Т. Шевченка з кріпацької неволі та його духовному розвитку, а й зародженню інтересу митця до Полтавщини. Дружба з цими людьми зростала не тільки на підставі єдності літературно-мистецьких поглядів і уподобань, але й на спільності почуттів до України. Т. Шевченко завжди пам’ятав, що з полтавської землі «сонцем засіяла» слава І. Котляревського й М. Гоголя, що тут розквітнув сценічний талант його близького друга М. Щепкіна [1, с. 4].

Є. Гребінка був першим, хто запросив і привіз Т. Шевченка до себе на батьківщину влітку 1843 року. Під час цієї поїздки поет познайомився із небуденними людьми. Серед них були колишній декабрист О.В. Капніст, син автора «Ябеди» і «Оди на рабство» В. Капніста, нащадок французьких емігрантів Яків де Бальмен, поет О. Афанасьєв-Чужбинський, фольклорист П. Лукашевич, близька до декабристських кіл родина Рєпніних — фундаторів Полтавського інституту шляхетних панянок (М. Рєпнін-Волконський — колишній малоросійський генерал-губернатор, меценат і українофіл, його дружина В. Рєпніна — онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, їхня донька — В. Рєпніна, писала прозу і мемуари, згодом закохалася в Т. Шевченка, але зуміла побороти своє почуття, надалі листувалася з поетом і клопоталася про його визволення із заслання) [1, с. 5; 2, с. 43 — 56].

Наступне, більш тривале перебування поета і художника на Полтавщині, відбулося в 1845 році, після закінчення ним Петербурзької академії мистецтв. Влітку він прибув у село Мар’їнське поблизу Миргорода, де зупинився на кілька місяців. Звідси виїздив у Злодіївку, Устивицю, Яготин, Решетилівку, Полтаву, Шедієве, Ромни, Веселий Поділ, Лубни. Про перебування Т. Шевченка у Полтаві свідчить його повість «Близнецы» (в котрій автор згадує реальну подію освячення у Полтаві церкви Спаса Нерукотворного з багатьма подробицями, що насправді мали місце) та акварелі «Хата Котляревського» і «Воздвиженський монастир» [3, с. 42].

Після поїздки на Роменський ярмарок та відвідання Сорочинців, Лубен і Переяслава, сповнений яскравими враженнями, Т. Шевченко з приходом осені поспішає вглиб Полтавщини. 4 жовтня 1845 р. він пише ліричні вірші «Не завидуй багатому» і «Не женися на багатій». Це були перші прояви його поетичного злету.

Своєрідна «болдинська осінь» Т. Шевченка, проведена в Мар’їнському, ознаменувалася появою таких визначних творів, як «Єретик», «Сліпий» («Невільник»), «Великий льох» і «Стоїть в селі Суботові» [2, с. 65—84].

Прямуючи з Мар’їнського до Києва, Тарас Григорович відвідав Ївківці. Згодом, захворівши, надовго зупиняється у переяславського лікаря Андрія Козачковського. Та навіть хвороба не пригасила вогню духу. І тут, у Переяславі та В’юнищах, поет пише «Наймичку», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Давидові псалми», а 25 грудня 1845 р. — безсмертний «Заповіт».

Як свідчать документальні джерела, Т. Шевченко протягом трьох років (1843—1845) відвідав понад п’ятдесят населених пунктів Полтавщини. Ще чимало інших сіл і хуторів, пов’язаних із ім’ям Кобзаря, зустрічається у народних переказах. Це Білоусівка, Городище, Пізники, Яхники, Білоцерківці, Слободо-Петрівка, Заріг поблизу Оржиці та інші [3, с. 212].

Нова подорож на Полтавщину відбулася лише 1859 року, вже після десятирічного заслання поета. Тоді Т. Шевченко проїхав через Зіньків і Гадяч, де 10 червня написав мініатюру «Ой, маю, маю я оченята». 12 червня поет приїхав до свого старого друга у Переяславі А. Козачковського. Тепер це повітове містечко — свідок багатьох історичних подій — викликало сумні роздуми у Кобзаря. Не випадково і те, що він, завершуючи свою третю подорож в Україну, будучи безперервно під поліційним наглядом, саме в Переяслові написав 18 серпня 1859 року вірш «Якби-то ти, Богдане, п’яний», у якому ще раз підтвердив своє різко негативне ставлення до колонізаторської політики царизму в Україні [1, с. 22—23].

Література

1. Загайко П. Полтавські дороги Кобзаря / Петро Кузьмич Загайко. — Полтава : Криниця, 1990. — 27 с.

2. Ротач П. Біля гнізда соловейка / Петро Петрович Ротач. — Полтава : Полтавський літератор, 1993. — 245 с.

3. Ротач П. Від Удаю до Орелі. Т.Г. Шевченко і Полтавщина / Петро Петрович Ротач. — Полтава : Рік, 2000. — 230 с.