Українська література - статті та реферати

Етнопсихологічні аспекти живопису Т. Шевченка

Березіна П.О.

Тарас Григорович Шевченко як художник займає одне із головних місць в українському образотворчому мистецтві. Т. Шевченко був зачинателем і першим видатним майстром офорту, основоположником критичного реалізму у вітчизняному мистецтві. Його чудові картини, рисунки, гравюри вчили інших правдиво i багатогранно відбивати сучасну дійсність.

Етнопсихологічний підхід до дослідження творчої спадщини Т. Шевченка — це об’єктивне дослідження духовно-емоційної та соціальної культурних складових народу, його індивідуальності. Такий підхід розкриває не лише конкретно-етнографічні явища (звичаї, вірування, житло, одяг тощо), що є вже вивченими на достатньому рівні, а й широкі етносоціальні та психологічні реалії.

Актуальність даної теми полягає у значній важливості вивчення різноманітності соціально-психологічних процесів і явищ, народного характеру, самосвідомості, національних цінностей українського народу шевченківської доби на його картинах, бо саме цей вид мистецтва візуально відображає дані реалії саме так, як це бачив Т. Шевченко. Тим самим у сучасників з’являється можливість наочно побачити соціально-психологічні проблеми того часу. Спадщина поета становить інтерес і з погляду трактування ним етнічних та етнопсихологічних процесів в контексті сьогодення. Чимало з художньо інтерпретованих ним проблем не втратили своєї актуальності й досі.

Дослідження живопису Т. Шевченка проводиться з метою цілісного аналізу етнопсихологічних особливостей українців тієї доби та способів зображення цих особливостей художником на власних картинах.

Об’єкт дослідження — це живописна творча спадщина Т. Шевченка. Зображені етнопсихологічні особливості українського народу виступають у доповіді предметом дослідження.

Науковою ідеєю доповіді є важливість вивчення етнопсихологічних реалій нашого народу з теоретичної та практичної сторін або ж заради їхніх подальших інтерпретувань для різних цілей.

Етнопсихологічна реальність України шевченкової доби є сутнісною частиною творчої спадщини поета. Вона є невичерпним і достовірним джерелом з етнографії українців в цілому. Інтереси Т. Шевченка до української етнокультури були зумовлені його любов’ю до рідного краю і його знедоленого люду. Не випадково тема впливу української етнокультурної традиції та етнопсихології на творчість Т. Шевченка має вже чималу історію. Вона неодноразово порушувалася дослідниками ще у ХІХ ст. (М. Сумцов, М. Плевако, М. Шубравська, О. Кравець та ін.)

Перші цілеспрямовані зацікавлення Т. Шевченка українською етнокультурою пов’язані з його задумом видання «Живописної України». 1843 року Т. Шевченко багато подорожує по містах і селах Черкащини, Київщини, Чернігівщини і Полтавщини. [2] У художній спадщині поета побудовано власний узагальнений образ українського села. Хоча шевченкові описи завжди емоційно окрашені, позначені настроєво-почуттєвим станом автора, проте вони реалістично передають характерні риси селянства. Наприклад, у картині «На пасіці» Т. Шевченко звернувся до теми святості материнства й батьківства. Привітні обличчя, очі малят і навіть віночок на голові старшої дівчинки — все говорить про радість зустрічі, відчуття поваги й любові в селянській родині. Атмосферу доброзичливості мистцеві вдалося чудово передати теплими тонами пейзажу [1, c. 58].

Важку долю жінок Т. Шевченко розкриває, зокрема, у своїй трагічній картині «Катерина», що ілюструє його однойменну поему. З історії Катерина — українська дівчина, яка була збезчещена москалем. Художник стає на захист гідності жінкок. Вражає досконалість портретної майстерності Шевченка. Написавши портрет Катерини, він зумів показати всю гаму переживань дівчини, що навіть не може заплакати, її важкі роздуми про свою долю та своє майбутнє.

За своє небагаторічне творче життя Шевченко-художник встиг виконати велику кількість творів високої художньої якості в різних жанрах і різних техніках. Т. Шевченко визначив напрями розвитку не лише літератури, а й образотворчого мистецтва України шляхом народності, боротьби за кращу долю людей. Якщо розібрати багаточисельні малюнки Т. Шевченка, то у результаті вийде цілісний соціально-психологічний портрет українця його часів: працелюбна, щедра, поважна до сім’ї, волелюбна, глибоко релігійна людина, що пристосується скрізь, куди його тільки закине доля. Отже, широкий спектр духовно-емоційних рис народу, відтворених у творчій спадщині мистця, дозволяє розглядати її не лише як художній набуток національної культури, але й як джерело для вивчення народу. Достовірність його етнокультурних описів базується на принципових вимогах Т. Шевченка правдиво і всебічно вивчати народне життя.

Література

1. Антонович Д.В. Шевченко-маляр / Д.В. Антонович. — К. : Україна, 2004. — 272 с.

2. Кравець О.М. Діяльність Т.Г. Шевченка в галузі етнографії / О.М. Кравець. — К. : Вид-во АН УРСР, 1961. — 108 с.