Українська література - статті та реферати

Т. Шевченко — поет проти імперії

Гапон А.О.

М. Костомаров писав: «Тарасова муза розбила якийсь підземний льох, що протягом кількох віків був замкнений на багато замків, запечатаний багатьма печатями. Вона відкрила шлях і сонячному промінню, і свіжому повітрю, і людській цікавості».

І дійсно, уся краса нашої мови відкрилася тільки йому. Бо завдяки саме йому ми маємо велике право — оглашати рідним словом усю нашу землю.

Були у нас великі воїни, були великі правителі, а він став вище всіх.

Тарас Григорович Шевченко народився 1814 р. у с. Моринці (тепер Звенигородський район Черкаської області) у багатодітній кріпацькій сім’ї. У малому віці залишився сиротою, ходив на заробітки. Але в цей час же починає по вечорах навчатися грамоті у дяка. Згодом поступає на службу «козачком» до поміщика П. Енгельгардта.

У 1829 р. виїздить до Вільна, через деякий час до Петербурга, де навчається у художника В. Ширяева. Саме там він починає писати вірші. Завдяки своїм найкращим друзям відбувається найщасливіша мить у житті Т. Шевченка, 1838 р. він стає вільною людиною. А через декілька років виходить перша його збірка «Кобзар».

Згодом він починає відвідувати Україну і тісно пов’язує свою долю з Кирило-Мефодіївським братством. За що і був заарештований і ув’язнений у Петербурзі. Вирок: віддати у рекрути без права малювати і писати. Але Тарас Григорович не полишає свою справу. У засланні світ побачили його повісті «Наймичка», «Княжна», «Музикант». У 1861 р. Т. Шевченко помирає.

Поезія Т. Шевченка різко відкидала конформістську модель «малоросійства», що ґрунтувалася на ідеї нероздільності Малої і Великої Русі та лояльності до імператора. Заклик Т. Шевченка до одночасного національного і соціального визволення та поєднання ідеї нації з найвищими гуманістичними ідеалами стали ідеологічним наріжним каменем модерного українського націоналізму. Незважаючи на те, що творчість Т. Шевченка зазнала гострої критики з боку провідних представників українського руху різних орієнтацій, які звинувачували його в популізмі (В. Липинський, О. Назарук), примітивності естетичних ідеалів (П. Куліш, М. Хвильовий), низькій освіченості (М. Драгоманов). Прищеплюванні українському рухові шкідливих гуманістичних рис, усі українські політичні групи виводять свій ідеологічний родовід від нього і трактують його як «свій» символ.

Поезія Т. Шевченка — це квінтесенція ментальності нації, яка не може створити державу. І у цьому його пророцтво. «Тяжко мені сиротою на сім світі жити». Це не просто сирітство. Це почуття «покинутості» це відсутність відчуття себе у світі, відсутність стрижня, у випадку України — відсутність держави. Тому «ніхто її (Україну. — А. Г.) не рятує», «не вернеться доля». Але ж хто її повинен рятувати? Тільки сама нація і може себе рятувати. А що ж вона? «Гірше ляха свої діти її розпинають».

Поезія Т. Шевченка «віддзеркалює» сутність нації, у неї немає житєстворюючого початку, того франківського «духу, що тіло рве до бою». А є лише туга на серці та мрії, які не забулися: «Чому я не сокіл, чому не літаю?».

Вістря шевченкової сатири насамперед спрямоване проти великодержавних «богів» — панів та цариці. Сатиричні портрети цих вельмож імперії переростають у карикатури. «Батюшка» — цар «сердитий», «бовтає», «виліз, начебто з барлоги ведмідь», «ледь переносить ноги», від похмілля аж посинів, «вилупив лазеньки із чола», «начебто скажений гримить». Нещадно насміхається поет і із цариці. Вона «начебто опеньок засушений, тонка, довгонога, так ще й на нещастя, нещасна, качає главою», «начебто чапля між птахами, скакає, бадьориться». Великодержавна пара, «начебто сичі надуті», радяться «у батьківщині…і нових петлицях, і в муштрах новітніх». Сусідство в художньому контексті слів «батьківщина», «муштра», «петлиці» безперечно, цілком зрозуміло розкриває, що імперія тільки й тримається на військовій силі й багнетах.

Вершиною шевченкового сатиричного сміху є гротескна картина, що І. Франко назвав «генеральним мордобоєм». Вона розкриває всю механіку Російської імперії, де все вирішується насильством. Отже, у поемі «Сон» ідея викриття імперії й боротьби проти неї є наскрізною. Відповідно трикартинної композиції поет тричі, щораз по-іншому, проголошує її: перший раз — у риторичному питанні «чи довго ще на сім мирів катам панувати?», удруге — у ліричному звертанні до революціонерів-кайданників — розкинути свої думи-квіти, втретє — у картині, де змальований цар після того, як зникла його опора. Ми бачимо, як глибоко продумана композиційна система допомагає точному, яскравому втіленню ідейного змісту.

Породжені конкретними історичними умовами ХІХ ст., ідеї й образи поем «Сон» і «Кавказ» своїм значенням виходять за межі тієї епохи, тому що в них відбилися такі закономірності суспільного розвитку, які надають їм життєвою сили на століття. Ненавидячи війну, Т. Шевченко призвав гноблені народи Росії воювати проти, загального ворога — Російської імперії. Сам Т. Шевченко любив повторювати, що «історія мого життя складає історію моєї Батьківщини».