Українська література - статті та реферати

Роль творчості Т.Г. Шевченка в українській культурі

Дікевич К.Г.

Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям. Ім'я Т. Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка «Кобзар». В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу. Але лише походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М. Погодін, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв’язку і в кінці життя з гордістю писав: «... я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу». Весь «Кобзар» нерозривно зв'язаний з народною творчістю. Завжди відчуваючи нерозривний зв'язок з народом, поет сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Елементи усної народної творчості (певною мірою й несвідомо) впліталися у власні думи й слова поета. Інколи він міг запозичити з народної пісні навіть окремі рядки. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури. Спадщина поета, яка друкувалася посмертно у вітчизняних видавництвах і за кордоном, ставала чинником революційно-визвольної боротьби в усій Російській імперії, у країнах слов'янського світу. Революційні демократи використовували твори Шевченка в боротьбі проти царату, ними захоплювалися учасники польського січневого повстання 1863 p., їх переспівували болгарські революціонери — борці проти турецького ярма. Шевченківське розуміння свободи за межі вузького визволення людей від кріпацтва, від поневолення та національного визволення України з-під гніту Росії. У кожному вірші безсмертного «Кобзаря» Тарас Григорович розкриває душу українців, їх життя, прагнення. Тому його твори були близькі простому українському народу.

Творчість великого поета принесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Шевченко став прикладом для письменників наступного часу — Марко Вовчок, Панаса Мирного, Івана Франка, Лесі Українки та інші. Творчість Т. Шевченка уже в 1860-х роках позитивно вплинула на частину молодої інтелігенції, врятувала її від денаціоналізації, збудила її до активних дій. На Правобережжі в лоно українського національно-культурного середовища повернулися представники раніше сполонізованого дворянства. З поширенням у 1860-х роках творів Т. Шевченка в Галичині його поезія, за висловом І. Франка, «перевернула свідомість» багатьох молодих галичан, вразила їх душі «як щось зовсім нове і нечуване», відкрила для них «новий світ». Духовна спадщина поета мала і нині має велику етноконсолідуючу силу, позитивно впливала і впливає на формування психології соборності української нації. Можна з упевненістю стверджувати, що печать Шевченкового духу лежала і лежить на всіх ділах і діях, на всіх сторонах суспільного і культурного розвитку українського народу. Мовою своїх творів Шевченко завершив процес формування загальноукраїнського літературного мовлення на національній основі. Мова творів Т. Шевченка як художнє явище стала родоначальною мовою нової української літератури.

Велетенський внесок творчості Т. Шевченка і в тому, що мова відбивала національний менталітет українців, впливала на їх національну свідомість у XIX—XX ст. І сьогодні, на початку XXI ст., роль творчості поета в цьому напрямі зростає. Образами-ідеями Т. Шевченка психологічно наснажене українське національне буття і, зокрема, такі його реалії, як «Україна», «Дніпро», «мати», «сім’я», і такі моральні опозиції, що визначають ціннісні орієнтації народів, як добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда тощо. Про визнання провідного місця Т. Шевченка в українській культурі, високої оцінки його заслуг перед Україною свідчить те, що його ім´ям названо Національну премію України в галузі культури, літератури і мистецтва — найвищу творчу відзнаку в незалежній Україні. Шевченківська премія увінчує найвидатніші твори літератури та мистецтва. За 40 років її існування (1961—2001) лауреатами цієї високої і престижної нагороди стали 525 персоналій та колективів.

Література

1. Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура : навч. посібн. / М.М. Закович. — К. : Знання, 2007.

2. Культурологія: теорія та історія культури : навч. посібн. / за ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула. — К. : Центр навчальної літератури, 2004.