Українська література - статті та реферати

Життєвий та творчий шлях Т.Г. Шевченка

Дмітрієв К.І.

Т. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. Енгельгарда, незабаром переїхали до сусіднього с. Кирилівки. 1822 р. батько віддав Т. Шевченка «в науку» до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Після смерті у 1823 р. матері і в 1825 р. батька Т. Шевченко залишився сиротою. Деякий час був «школярем-попихачем» у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Наприкінці 1828 р. або ж на початку 1829 р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, який дістався в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгарда, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгарду.

21 травня 1838 р. Т. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840), «Циганка-ворожка» (1841), «Катерина» (1842). Вірші Т. Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші «Причинна» і «Нудно мені, тяжко — що маю робити» (належність останнього Т. Шевченку не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Т. Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (І. Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Т. Шевченко у 1838 р. віддав П. Гребінці для публікації в українському альманасі «Ластівка». Але ще до виходу «Ластівки» (1841) 18 квітня 1840 р. з'являється перша збірка Т. Шевченка — «Кобзар». Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Критичні відгуки на «Кобзаря» і «Гайдамаків» були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Т. Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською. У 1844 р. вийшло друге видання «Кобзаря».

Перша подорож Т. Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин). На Україні Т. Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів «Живописна Україна», який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844 р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему «Сон»), які остаточно визначили подальший його шлях як поета. Весною 1845 р. Т. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Весною 1846 р. у Києві Т. Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 р. — січні 1846 р.) і вступає в цю організацію. Його твори періоду «трьох літ» мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847 р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р., а 17-го привезли до Петербургу й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу таємної поліції. «За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів» його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. Наприкінці 1849 р. — на початку 1850 р. він переписав «невільницькі» поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву «Мала книжка». В Орській кріпості поет написав 21 твір. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850 р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Т. Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми «Москалева криниця»). У кінці березня 1858 р. Т. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. До активної поетичної творчості Т. Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, в 1859 р. — 11 і велику поему «Марія», а в 1860 р. — 32. Ще в 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — «Чи не покинуть нам, небого». У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лєсков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Великий вплив мала творчість Т. Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови.