Українська література - статті та реферати

Сумщина у творчості Т.Г. Шевченка

Заворотько Т.М.

Поезія Т.Г. Шевченка — унікальна. Вона складалася на тернистих дорогах поетового життя, писалась у мандрах, казематах. Під впливом цього й сформувався індивідуальний стиль Кобзаря. У своїх рядках він виражав насамперед самого себе, свої почуття, переживання. Особливою рисою його індивідуального стилю є мова, тільки йому властивий тембр голосу. У поезії — не запозичені слова, а могутній інтелект. Усе своє, особисто шевченківське, індивідуально забарвлене. Соціальні драми, нюанси інтимного життя, хвилини розпачу змальовані за допомогою вмілого використання художніх засобів:

Я так її, я так люблю,

Мою Україну убогу.

Що прокляну святого бога.

За неї душу погублю!»

Домінуючий настрій віршів — смуток за втраченою свободою і порив до «волі святої»: «Встане правда! Встане воля!» Голос Шевченка — це голос бунтаря. І звичайно ж це невід’ємна ознака його стилю [2, с. 6 ].

Улюблений герой Шевченкових поезій — витязь народний, козак-запорожець, повстанець-гайдамака. Вістря Шевченкової сатири спрямоване на утискувачів: «Де нема святої волі, не буде там добра ніколи…». Поезія Кобзаря сповнена енергії, сили, могутності: «За горами гори, хмарою повиті…» [2, с.7 ].

У своїй творчості Тарас ніколи не захоплювався зовнішніми ефектами, не цим вражає його поетика. Вона — проста, ясна, бо виросла із фольклорної стихії. Це ще одна риса індивідуального стилю Кобзаря. А сформувалася вона на Сумщині, зокрема.

Зв’язок Кобзаря і цього регіону — явище багатогранне. Воно охоплює різні аспекти. Це й перебування Тараса на сумській землі, і його особисті стосунки та зв’язки з вихідцями краю, і відгуки про нього в народній творчості. І звичайно ж вплив її на поета.

Тарас Григорович бував в Україні тричі. І кожного разу заїжджав на Сумщину. Під час першої подорожі бував на Роменщині в селі Андріївці. Там він гостював у маєтку В.М. Рєпніна — рідного брата Варвари Рєпніної, з якою Шевченко здружився в Яготині [1, с.5].

Туди їздив і під час другої подорожі. Коли їхав на батьківщину від Москви (аби влаштуватися на постійну роботу), першу зупинку в Україні для ночівлі зробив у селищі Червоне на Глухівщині. Він кілька разів згадує його в повісті «Капітанша». Довше затримався поет у Глухові. Його, як і в 1844, цікавили історичні пам’ятки старовинного міста. Задки про місто є в поемі «Сон», поезії «Іржавець».

Далі поїхав у Кролевець. Там він затримався на кілька днів у повітового лікаря Ф.П. Рудзинського.

Влітку 1845-го побував на Іллінському ярмарку в Ромнах. Шевченко у своєму щоденнику писав: «Ильин день. Ильинская ярмарка в Ромни… В 1945 году я случайно видел это знаменитое торжище…».

Відвідини Ромен лишили помітний слід у його спогадах й творчості. Про них він згадує не лише в «Щоденнику», а й у ряді художніх творів «Великий льох» і «Княжна», повістях «Наймичка» та «Капітанша». У повісті «Наймичка» наводиться народний переказ про Ромоданівський шлях, описується краса ріки Сули й природа Посулля: «Прекрасная, умилительная картина!» [1, с.7].

Втретє побував Тарас Шевченко в Україні 1859 року — після заслання. І одразу приїздить у Лихвин разом із Дмитром Хрущовим — членом Харківського губернського комітету з влаштування селянського стану. А зупинився у простій хаті садівника-кріпака. І відразу взявся відтворювати чарівну природу.

Там він пише поезію «Ой по горі роман цвіте». У ній висловив свою мрію про одруження й влаштування сімейного життя:

Ой, по горі роман цвіте,

Долиною козак іде,

Та у журби питається,

Де та доля пишається?

Їздили разом до Сум, але там довго не затрималися [1, с.65].

Потім Тарас відправився в Лебедин, де зустрічався із друзями, знайомими. Там відбулася зустріч із Михайлом Петренком, автором пісні «Дивлюсь я на небо», його щирим шанувальником і послідовником.

Не довго довелося побувати Тарасу Шевченку в Україні. За ним пильно стежили представники царської влади. І знову змушений покинути рідну землю. Він скрізь і завжди заступався за знедолених і пригнічених кріпосницькою системою. Про це йдеться в багатьох переказах та легендах, що виникли на Сумщині.

Геніальна поезія Тараса Шевченка зросла на багатій і щедрій фольклорній основі. Відгомін її добре відчутний у цілому ряді пісенних творів як минулого, так і сучасного [1, с.12].

Із пісень Тараса Шевченка, крім повсюдно поширених, «Заповіту» і «Реве та стогне Дніпр широкий», на Сумщині популярними здавна є «Кохайтеся, чорнобриві…» «Якби мені черевички…», Така її доля», «По діброві вітер віє», «Ой на горі ромен цвіте, «Нащо мені чорні брови». У них відбились окремі діалектні особливості краю, насамперед, «москаль любе жартуючи», «мусе помирати» [1, с.23].

І відповідно народнопісенна творчість Сумщини зазнала деяких трансформацій. У ній спостерігається таке цікаве явище, як «включення в традиційні пісні виразів чи рядків із поетичних творів Шевченка».

Наприклад, «Запрягайте коні в шори», записаній у селі Михайлівці Лебединського району, є такий шевченківський куплет:

Літа мої молодії

Марно пропадають,

Очі плачуть, чорні брови

Без вітру линяють.

На різних регістрах — від громовиць «Кавказу» до найніжнішого ліричного піаніссімо «Хто се, хто се…» — все підвладне Тарасу. Кожен, хто розгорне Кобзаря, увійде в багатий світ образів. Книга ніби закумулювала духовний набуток поколінь.

Слово вічне, слово невмируще своєю правдою…

Література

1. Тарас Шевченко і Сумщина : збірник / ред. Г.К. Булахова. — Суми : навч.кн., 1993. — 101 с.

2. Шевченко Т.Г. Кобзар / Шевченко Т.Г. — К. : Дніпро, 1983. — 647 с.