Українська література - статті та реферати

Суперечливість постаті Т. Шевченка

Запорожченко А.С.

Світогляд великих людей — це та загальна духовна опора, на якій стоїть ця людина, з точки зору якої вона дивиться на навколишній світ, бачить його і зображує в своїй творчості. Питання про світогляд людини буде завжди актуальним і матиме велике значення, бо воно має великий вплив на аналіз особистості. В тому, що Тарас Григорович Шевченко, пророк, геній українського народу був великою людиною ні в кого немає сумнівів, а ось відносно його світогляду сумніви і суперечки точилися як за його життя, так і зараз. Саме тому виникає нагальна необхідність переосмислити творчій спадок і встановити філософську приналежність Шевченка до певних традицій, шкіл і течій.

Мета доповіді — розглянути питання суперечливості постаті Шевченка та його світогляд.

Від самої смерті Тараса Шевченка і до сьогоднішнього дня кожна «ідеологія» чи «партія» проголошує його своїм, відтворює найбільш вигідний для себе образ великого поета. Це стає можливим за рахунок того, що постать Шевченка і його погляди й справді є досить суперечливими. Про світогляд Шевченка багато сперечалися і сперечаються.

На думку Є. Маланюка, Шевченко, як і Гоголь, вийшов з тієї верстви, що була у XVIII ст. єдиною, верстви козацької, яка потім під адміністративним тиском російської імперії роз'єдналась. Якщо Гоголя родить українське дворянство, котре національно деградує, то Шевченка — закріпачене селянство, в якому є значні відсотки колишньої шляхти, де відбувається повільний процес регенерації. Потрапивши до Петербурга мимохідь, він своїм «селянським» національним здоров'ям не тільки не відчув згубного впливу його життя, а й зумів оформити свою розумну національну суть.

У темряві ночі бездержавності Шевченко висвітив орієнтири державності, акумулював національний дух — дух козацької доби, «козацької шаблі», передавши його не тільки живим, а й поколінням ненароджених. У його творчості синтезована єдність тіла і душі, духу України, і саме завдяки синтезу людина у нього постає як образ Божий: вона ніколи не скалічена, однакова в добрі і злі, повна, багата внутрішнім змістом.

І. Крип’якевич виводить витоки світогляду Т. Шевченка і зміст його поезії не із суспільного стану поета, як це робить Є. Маланюк, а із сутності всіх умов, в яких він жив і творив. Він зростав там, де ще доживали свого віку очевидці коліївщини, де були живі згадки про козаччину, де співали думи про Хмельницького, відчувши злидні, нужду і упокорення селянина-кріпака. Глибоке знання життя, традиції боротьби за волю і не менше прагнення до неї дали змогу йому викласти те, що було у Статуті братства, своїм полум'яним словом, словом поезії, інстинктивно зрозуміти минуле, виробити свій погляд на світ, давні часи і події, звернутися не тільки до сучасників, а й до потомків із закликом вирішувати не поточні, а вічні проблеми, сягаючи до основ національного буття. Унікум за своєю народністю, Шевченко вніс новий зміст, нові мотиви в народну літературу і, звернувшись до минулого, в ідеалах яких, за народною традицією, знайшов нові мотиви, співзвучні своїм ідеалам суспільної справедливості, свободи і національності, протесту проти політичного гніту і будь-якого посягання на свободу і гідність людини, людської особистості, заклавши міцні підвалини національного відродження.

Чижевський піднімає питання про те, чи був взагалі у Шевченка закінчений і цілісний світогляд. Бо ж з його творів можна зібрати не менш різноманітні щодо змісту уривки, аніж із творів Куліша. Д. Чижевський схильний до характеристики світогляду Т. Шевченка як до «антропоцентризму», сутність якого полягає в зведенні людини в центр всього буття, всього світу як природи, так й історії, усіх сфер людської культури. Шевченко зумів показати специфіку цього погляду, особливо по відношенню до природи. Він показав, що за таким світоглядом природа постає як щось підпорядковане людині, резонатор або дзеркало, прислуховуючись і вдивляючись в яке людина чує і бачить саму себе. Природа відгукується на все, що діється в серці людини, відбиває її внутрішнє життя в наглядних образах та символах. Однак, як саме природа відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога, плаче, сміється, — усе це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається в центрі образу, історії, житті історичної події.

Тарас Шевченко прийшов у цей світ тоді, коли український народ стояв на колінах, коли його гідність і права були потоптані. Шевченко походив із середовища «німих рабів» і повставав проти несправедливості, зневаженої людської і національної гідності. Таким чином, ми можемо сказати, що все своє життя поет прагнув до свободи, боровся за знищення кріпацтва, національного гноблення, ліквідацію самодержавства, вірив, що настане такий суспільно-політичний лад, який забезпечить свободу народові, а особі — всебічний розвиток.