Українська література - статті та реферати

Вплив ідей Т.Г. Шевченка на творчість визначних українських поетів та письменників ХIХ — першої половини XX cтоліття

Кулешова В.В.

Творчість Т.Г. Шевченка глибоко індивідуальна, особиста, що ґрунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності, виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії та віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі.

Вибухова сила творчості Т. Шевченка полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші, яка покірливо мовчала задухою страху, ненависті, підозри, загальної заціпенілості, посіяти надію. Життя цієї надії починається з оспівування свободи. До найволелюбніших книг усіх часів належить «Кобзар», він наскрізь просякнутий прагненням свободи, передчуттям її неминучості. Шевченківська творчість пронизана вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством, рабство ніколи не визнає за норму існування. Сучасник Шевченка — Пантелеймон Куліш високо оцінював творчість Кобзаря, називав його художнє слово «животворящим, ядром нової сили», а самого Шевченка «великим поетом, найбільшим на всю Слов’янщину». П. Куліш ставився до Шевченка з великою повагою, пропагував його твори, сприяв виданню за кордоном. Проте сам він не сприймав закликів Шевченка до збройної боротьби. Ідеї Тараса Шевченка набули нового значення наприкінці ХІХ ст. Так 1892 року в Харкові (за іншими даними в Каневі) була створена таємна студентська організація — Братство Тарасівців. Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка «всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря». Біля витоків стояли київські і харківські студенти: Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський. Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської імперії та соціальної справедливості.

З учасниками «Братства Тарасівців» деякий час підтримував зв’язок письменник М.М. Коцюбинський. Цей зв’язок відбився на його творчості. У казці «Хо» (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності. Одним з найяскравіших творів Б. Грінченка є вірш «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн» (1898 р.), в якому поет висловив своє бачення ставлення української псевдоінтелігенції до України. І.Я. Франко творчо переосмислив ідеї Шевченка і став першим в українській та одним з перших у європейській літературі, хто всебічно й по-справжньому розробив тему праці, трудової моралі, яка розвивається пізніше в одну з провідних філософських тем. Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі «крила духовності», втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму та збайдужіння. Леся Українка продовжила шлях Тараса Шевченка в оспівуванні ліризму української душі і драми її реалізації. Письменниця закликала українську громадськість позбутись інертності, малюючи в разючих образах жахливі картини поразки, що є наслідком байдужості до голосу правди. Видатний український поет ХХ століття Василь Стус повторив трагічну долю поета-борця Тараса Шевченка. Вирізняє його — підкреслено, виразно відчутна напруга. Митець відтворив у слові найхарактерніші риси свого часу, творчо переосмислив набутки народної творчості й світової модерної поезії. Шевченківське в Стуса — не вплив і не наслідування, його цитати не з книжки взяті. Це те духовне повітря, що його оточує, що в ньому він живе. Гірка іронія полягає в тому, що від Шевченка до Стуса в'язнична поезія удосконалилася неймовірно. Колись Шевченко писав про Україну як нашу не свою землю. Мова йшла насамперед про панування чужинців, але, звичайно, також і про внутрішнє підпорядкування, про неволю не тільки, сказати б, ззовні, а і зсередини. У Стуса ця друга тема стає провідною. Героїчна біографія Стуса сьогодні стоїть на перешкоді розумінню його як поета. За літературним словом можна знайти образ чесності та непохитності людини. М.П. Драгоманов сказав, що можна було б писати дві історії української літератури — історію, базовану на творах, доступних читачеві, опублікованих, і другу, за його словами, історію загублених творів: у рукописі по в'язницях, засланнях, у цензурних сховищах, у знищених або нерозібраних приватних архівах. У наш час можна було б писати й третю історію української літератури — історію тюремної літератури (яка й собі, додамо, ділилася б на твори збережені і твори втрачені).

Підсумовуючи, можна зазначити, що творчість Т.Г. Шевченка вплинула на визначних учених, просвітян, громадських і політичних діячів, які зробили значний внесок у розбудову незалежної України, утвердження української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності українського народу, просвітницьку і подвижницьку діяльність в ім'я України.