Українська література - статті та реферати

Постать Т. Шевченка в історії України

Нямцу Д.Є.

Місце Т. Шевченка в українському суспільстві і в українській культурі особливе. За більшовицьких часів він був офіціозним символом радянської України. Нині він є офіціозним символом нової, незалежної України. Тоді він подавався в граніті як постать гнівного, похмурого старого нащадка гайдамаків, який кличе до сокири. Сьогодні виробляється новий канонічний, образ-страдника, пророка, святого.

У середині XIX ст. постать Т. Шевченка вийшла на перший план як історичного та політичного діяча. Про себе він сказав: «Історія мого життя є частиною історії мого народу». Вчені твердять, що на його місці можна було б сказати: «Історія мого життя є історією воскресіння мого народу». З такою думкою можна погодитися, якщо згадати, що в той час царський уряд, проводячи жорстоку асиміляторську політику щодо України, вважав, що з Україною як історичним явищем уже покінчено, що вона є складовою частиною Росії. Проте Т. Шевченко був безкомпромісним у своїх поглядах на історію і культуру українського народу. Він був і залишається еталоном політичної чистоти всепланетарного масштабу. Маючи величезні задатки громадсько-політичного діяча, про що свідчить вплив Т. Шевченка на кирило-мефодіївців, він зумів реалізувати свій величезний духовний потенціал через свою мистецьку, передусім поетичну творчість. І в цьому вчені вбачають найбільшу загадку його феномену. Т. Шевченко одночасно — митець і політик. Його «Катерину» добре знали і вивчали напам´ять сільські жінки. Він їх застерігав: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине...». У цих, здавалося б, суто житейських словах чітко проглядається політичний підтекст. Т. Шевченко вивів українську культуру на вищий щабель розвитку, сміливо підкреслюючи її національну самобутність. Це було тим важливо, що в тодішніх несприятливих умовах українська культура і, зокрема, українська література могли стати лише провінційною складовою «загальноросійської» літератури або літературою «для хатнього вжитку» (до цього в свої пізні роки схилявся навіть М. Костомаров). На відміну від своїх попередників, зокрема, українських романтиків, які вважали, що Україна уже віджила своє і намагалися лише максимально зафіксувати її духовні надбання, щоб урятувати їх від повного знищення й людського забуття, Т. Шевченко своєю самопожертвою, всеохоплюючою любов´ю до України зумів залучити усі скарби народного духу, всю героїку української історії до процесу національного відродження. Уже перша його книжка «Кобзар» засвідчила воскресіння нації у драматичний період національної історії. Нація відчула, що у неї є духовна сила, з якою можна і варто йти в майбутнє. Т. Шевченко був відданий національно-державницькій ідеї і сам робив усе можливе для її утвердження, спонукав до цього інших як словом, так і власним прикладом. Духовна спадщина поета мала і нині має велику етноконсолідуючу силу, позитивно впливала і впливає на формування психології соборності української нації. Можна з упевненістю стверджувати, що печать Шевченкового духу лежала і лежить на всіх ділах і діях, на всіх сторонах суспільного і культурного розвитку українського народу. Велетенський внесок творчості Т. Шевченка і в тому, що мова відбивала національний менталітет українців, впливала на їх національну свідомість у XIX—XX ст. І сьогодні, на початку XXI ст., роль творчості поета в цьому напрямі зростає. Отже, аналіз творчого шляху Т. Шевченка свідчить, що це була видатна постать. Навіть невеличка за обсягом книжечка «Кобзар» вже заявила про нього як національного поета, поета великої Нації. Визнавши Т. Шевченка за великого поета, російські демократи тим самим визнали й право української нації на окрему літературу. Творчістю Т. Шевченка зацікавилися і європейські літератори та вчені. З’явилися критичні і науково-інформаційні праці про Т. Шевченка і його поезію в Австрії, Німеччині, в Англії та англомовних країнах, у Румунії. Творча спадщина поета спонукала і спонукає до вшанування його пам´яті, посилення уваги до національно-громадських проблем, що особливо проявилося в умовах незалежності України. Тарас Григорович зробив велетенський внесок у пробудження і формування національної свідомості українського народу, в розвиток української та світової культури.