Українська література - статті та реферати

Історія написання вірша «Заповіт»

Савчин І.Ю., Гаєвий Є.О.

Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема, був покладений в основу музичних творів низки композиторів, активно використовується в культурному житті, перекладений понад 150 мовами народів світу.

Листопад 1845 р. видався мокрий, вітряний, холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла більше, ніж іншим. Він працював тоді в Археографічній комісії і мусив весь час роз’їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі.

Вранці поет виїхав із села В’юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки. Весь день його морозило, а надвечір він повернувся до В’юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей.

Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Давидові псалми» і ще кілька ліричних творів. Тоді ж написано і вірш «Минають дні, минають ночі».

Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В’юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.

Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що лишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте…».

«Заповіт» — квінтесенція всієї творчості Шевченка. У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця, Увесь твір звучить як пристрасна промова революційного трибуна, звернена до народу.

В елегійно-епічному тоні засобами народної символіки Шевченко малює у перших строфах вірша поетичний образ України, зігрітий любов’ю. Але в наступних рядках мова його стає уривчаста, схвильована — про ворогів вітчизни поет не може говорити спокійно.

У поезії «Заповіт» відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевненість у неминучій перемозі. Т. Шевченко не тільки висловлює мрію про майбутнє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби. Силу одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою для звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания» [2, c 74].

Друзі поета, його сучасники, народ свято виконали заповіт. З далекої північної столиці тіло Шевченка довго везли на Україну, не поховали й у Києві, попливло воно переповненим у повінь Дніпром далі, у край, де високі могили стоять над цією рікою. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця із заповітними рядками. Тут, на крутій горі, над самим, Дніпром і поховали.

Поставили на високій могилі над Дніпром дубовий хрест. У жодного правителя світу нема такої грандіозної усипальниці, якою стала над горою сама твердь небесна. Так поховав народ свого вірного сина..

«Заповіт» став основою для музичних творів багатьох композиторів. Цікава історія музики «Заповіту». Через сім років після смерті автора «Кобзаря» громада Львова збиралася вперше відзначити Шевченкові роковини великим концертом. Пісень на слова Шевченка тоді майже не було. Зважаючи на цю прикру обставину, львів'яни звернулися до молодого київського композитора Миколи Лисенка з проханням написати музику до «Заповіту».

Микола Віталійович охоче погодився виконати це прохання, напружено працював протягом тривалого часу, намагаючись поєднати дух шевченківської поезії зі специфікою української народної пісні, і напередодні сьомих роковин з дня смерті поета надіслав свій твір до Львова. Це був його перший оригінальний твір. У виконанні збірного хору львівської громади він уперше прозвучав у ювілейні шевченківські дні 1868 року.

Таким чином, історія написання вірша «Заповіт» є такою ж складною та цікавою, як і сама доля великого поета.

Література

1. Шевченківський словник / Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К. : Головна редакція УРЕ, 1976. — Т. 1. — С. 230—231.

2. Українська Радянська Енциклопедія — [2-е вид.]. — К., 1979. — Т. 4. — С. 201.