Українська література - статті та реферати

Постать жiнки у художній творчостi Т.Г. Шевченка

Свирид С.О.

Художня діяльність Шевченка — одна із складових його творчої скарбниці. Відомо, що поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього.

Дослідниця спадщини Кобзаря З. Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких — олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків — майже 1200 [1]. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатнi успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Для Т. Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви поетичних творів «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар’яна-Черниця» красномовно промовляють про долю іх героїнь. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини — матері з офіцером або ж Івася — поводиря з батьком — паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину «Катерина» він написав у 1842 році. До появи «Катерини» не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу — дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

Т.Г. Шевченко у своєму листi до Г.С. Тарнавского каже про те що — «Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село; у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже, а вона, сердешна, тількi що не плаче ... а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака ота картина!» [2].

Дослідники вважають, що композиція картини побудована з дотриманням настанов академічного мистецтва. Вона являє собою рівнобедрений трикутник (постать Катерини), вписаний в овал, до якого входить зображення москаля — вершника, собачки, цариного діда, стовбура та гілок крислатого дерева. Чітко простежуються традиційні для академічних композицій діагоналі. Постать знеславленої дівчини — не лише композиційний, а й смисловий центр твору. Модельована теплими фарбами, вона різко контрастує із силуетно зображеною постаттю москаля на коні зліва та затіненій частині картини. Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення зумовлене не лише вимогами перспективи, воно давало змогу художникові передати контрастність образів. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини — покритки, її сумний настрій. Впадає в око і співчутливий погляд діда. Відірвана гілка на землі символізує скалічене молоде життя.

Прагнучи до посилення емоційного звучання твору, автор поетизує героїню, свідомо прикрашаючи її. На дівчині святковий одяг: біла з довгими пишними рукавами сорочка, барвиста плахта, червоний фартух з прикрашеної вінком голівки спадають, розвиваючись на вітрі, довгі червоні стрічки.

Шевченко творив свою картину далеко від рідної України, тому не мав змоги малювати з натури. Але національний український одяг дівчини, характерний краєвид надають картині виразного національного колориту.

На мотив поеми «Слепая» Шевченко виконав олівцем і сепією однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів. На малюнку «Сліпа з дочкою» Оксана спить, поклавши голівку матері на коліна. Мати ніби завмерла, боїться порушити спокій дитини. Смуток, утома, біль і тривога на обличчі жінки. Критики вважають, що на малюнку зовнішність жінок (матері і дочки) зображено ідеалізовано. Реалістичніше сліпу та її доньку художник зобразив на ескізах, виконаних олівцем. У центрі зображено героїню щасливою, але в постаті її є щось скорботне. На ескізі, виконаному сепією, ми бачимо палаючі палати, постаті божевільної Оксани та її матері.

Постать жiнки у творах Т.Г. Шевченка є символічною, яка поєднала у собi не тiльки жiночий образ оспiваний Кобзарем, але ще є самою Україною, яку так нещадно ганьбили та знищували оточуючи зневолювачи. Таким чином, ми бачимо велич i багатограннiсть таланту Т.Г. Шевченко що завдяки великiй працi зумiв передати у своiх творах палку любов до народу Украiни i тревогу за ii долю.

Лiтература

1. Тархан-Береза З.П. Шевченко — поет і художник: До проблеми єдності образного мислення / З.П. Тархан-Береза. — К. : Наукова думка, 1985. — 183 с.

2. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах / Т.Г. Шевченко. К. : Наукова думка, 2003 — 315 с.